На нас чекає тотальна зміна еліт

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Моє покоління, що народилося в 60-х минулого тисячоріччя (!!!), можна сміливо назвати «поколінням докорінних змін». Як там японці кажуть: не дай вам боже жити в епоху змін. А у нас все життя – суцільні епохи змін, великих та маленьких. Спочатку ми всередині 1980-х «на ура» прийняли горбачовську «перебудову», ту, що «перестройка». Старі еліти та їх правила життя начебто пішли в минуле, а ми завзято поскакали уперед із відкритими мікрофонами на зібраннях, тверезими комсомольським весіллями, рок-фестивалями та першими приватними підприємствами.

Горбачов спочатку напівбогом здавався. (Камінг-аут: я навіть хотів сина на його честь назвати, добре, що Катерина народилася!). А потім трошки попустило... Бо порожні магазини, суцільний дефіцит геть йти не хотіли, а тільки ускладнювали наше молоде життя. Хоча було дуже весело та надія вирувала в наших неспокійних молодих душах.

Але якось цю «перебудову» поступово компартійне болото все тягнуло на дно. Слів було багато, а ось до справ руки чогось у «державників» не доходили. Хоча спасибі їм за те, що познайомили нас із виборами – і до місцевих Рад, і до парламенту. Після рок-фестів для мене це було вже хобі №2. Ми навіть свою газету, точніше «вісник», почали видавати. «Действие – Дія» називалася. Двомовна та безкоштовна. І провели до міської ради групу молодих депутатів від Клубу молодих виборців.

Потім нас мало не застав зненацька державний заколот – ГКЧП. Ми перемогли, бо в окремо взятій Новій Каховці постанови ГКЧП заважали підготовці та проведенню чергового фестивалю «Рок-н-ролл Таврический», який відбувся в кінці серпня 1991-го під гаслом «Лучше тяжелый рок, чем «железная рука!». І тут нове випробування - розпад країни, в якій ми народилися та жили. Партійні та комсомольські ватажки першими зорієнтувалися і почали дерибанити внески та майно. Так в Україні з'явилися перші мільйонери. Вони і зараз нікуди не поділися, он як той Тигипко чи Тимошенко.

Партійні та комсомольські ватажки першими зорієнтувалися і почали дерибанити внески та майно.

І якось відразу ми познайомилися з гіперінфляцією. Заробітна платня була десь на рівні 10-15 доларів. Але ж вижили! Перші «ластівки»-заробітчани полетіли в США, Португалію та інші країни. Багато хто з них повернувся. І завдяки ним став народжуватися в Україні середній клас. Ми вперто брали участь у виборах, але перемагати комуністичний прошарок суспільства було не просто. У ВР всім керувала група «239» (стільки там було депутатів-комуністів). Один президент Леонід змінив іншого. Життя почало потроху стабілізуватися. Ввели гривню, і ми на роботі отримали заборгованість по зарплатні за 1,5 року. Хоч майже все по взаємозаліку (бартером), але ж отримали!

Рух «Україна без Кучми» був прелюдією перед Майданом-2004, який знову поставив все з ніг на голову. Помаранчеві шалики були в тренді. Я з Києва на новий 2005-й рік привіз аж кілька помаранчевих ялинок! Ми були такі завзяті і вірили, що прийшло нове життя, і Україна велетенськими кроками побіжить до свого світлого Майбутнього. Ага, побігла. Не пройшло і року, як патріоти отримали реванш, і до влади повернулися прокремлівські сили на чолі з «регіоналами», в яких на підтанцьовках були комуністи з соціалістами.

У 2010-му році президентом став «двічі несудимий» Янукович, і вже здавалося, що все – епоха змін пішла остаточна в минуле. Не було жодної надії та сподівання на краще. Але ми рук таки не опускали. Крутили дулі регіоналам (зазвичай, в кишенях). Вели якісь журналістські розслідування, І тут на тобі – подарунок долі у вигляді Майдану-2! У цей процес активно включився патріотичний прошарок населення. Дух та піднесення нації були аж до небес! На жаль, саме тоді народилася «Небесна сотня». Потім Росія загарбала Крим. Почалася війна на Донбасі. Ми стикнулися з тим, що знали тільки з підручників історії: боронили свою землю та втрачали побратимів...

Чи міг я та дехто з моїх однолітків подумати, що у віці 50+ знову стати до строю зі зброєю в руках? В страшному сні не наснилося б... Хоча брешу, наснилося одного разу (ще задовго до війни), що знову до армії пішов. Сон виявився в руку!

Ми стикнулися з тим, що знали тільки з підручників історії: боронили свою землю та втрачали побратимів...

Україна вистояла в протистоянні з російськими загарбниками. Розвернулася обличчям до Заходу та впевнено покрокувала до цивілізованого життя. Через безвіз ми йшли до ЄС та НАТО. Головний наш ворог продовжував «бикувати», але українці прозвали його «ху#лом» та не звертали уваги на його численні капості. «Нам своє робить!» – мудро вирішили українці та займалися своїми справами.

І ось у квітні 2019-го на моє покоління чекало чергове випробування змінами. Звичний порядок зламали результати президентських виборів. Скоріш за все, на нас чекає тотальна зміна еліт. Чергове випробування для нашого покоління. Хоча нам не звикати. Зміни –так зміни! Той, хто майже все життя стикався з докорінними змінами, той і «зелене диво» переживе. Головне – не втрачати надії. Та віри у краще майбутнє. І все буде добре!

Коментарі:

Останні новини