«Як коротко, сильно і страшно пише ця людина», – так описав свої враження від прочитання новели «Новина» Максим Горький. Здається, влучніше сказати про творчість Василя Стефаника важко. Справжніми шедеврами стали його новели «Камінний хрест», «Сини», «Марія» та інші.
«Напишіть хлопцеві, аби пера не брав до руки, бо він ніколи нічого не напише», – такий вирок виніс колись Іван Франко літератору-початківцю Василю Стефанику. Попри віщування Каменяра ім’я Василя Стефаника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Та й з Франком згодом склались дружні зв’язки.
14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження неперевершеного майстра соціально-психологічної прози, новатора модерністської техніки письма, тонкого спостерігача людської душі Василя Семеновича Стефаника.
Напередодні відзначення ювілейної дати видатного письменника центральна міська бібліотека запросила користувачів на вечір-присвяту «Я свою душу пустив у душу народу».
Увесь життєвий шлях Василя Семеновича свідчить про те, що для становлення поглядів дуже важливим є те з ким тебе зводить доля, які люди мають вплив на твою свідомість. Василю пощастило зустріти людей зі спорідненими душами і завдяки їх підтримці та допомозі Україна зараз має талановитого митця.
Сам Стефаник говорив: «Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоб з того вийшла велика музика Бетховена». Чому саме Бетховен? Мабуть, це також людина спорідненої душі, хоч і не сучасник письменника. Життя в уяві Бетховена – це героїчна боротьба, її стимул - любов до людей, завоювання щастя для всього людства. Людвіг ван Бетховен говорив: «Музика повинна викресати вогонь з людських сердець». Обидва митці мали однакові погляди на творчість. Творчість для них – вище призначення, засобами мистецтва вони намагалися передати світу полум’я любові до людей, до свободи.
Отже присутні на заході цінителі творчості Василя Стефаника і люди, які лише доторкнулися до неї, сповна відчули силу мистецтва слова, посилену геніальною музикою.
