Григорій Довженко – художник і скульптор-монументаліст. Він – автор знаменитих «кам’яних вишиванок» – монументально-декоративного оздоблення фасадів будинків та інших будівель Нової Каховки. Працював тут під час будівництва ГЕС і міста у 1952-1955 роках. Митець народився 22 квітня 1899 року в Баштанці Миколаївської області. Нині там є музей його імені. Ми зібрали найцікавіші факти з біографії митця.
1. Був у одній творчій асоціації з Давидом Бурлюком
Навчаючись на початку 1920-х років в Одеському художньому інституті, Григорій часто їздив до Києва. Познайомився з творчою практикою монументальної майстерні професора Михайла Бойчука. У 1925 році вступив до Асоціації революційного мистецтва України. Це було творче об’єднання радянських художників, у якому провідне місце займали прихильники та учні Бойчука. Вони обстоювали перевагу монументального мистецтва на станковим. АРМУ мала свої філії, студії і гуртки на місцях, влаштовувала художні виставки. До Асоціації раніше входив Давид Бурлюк – поет і художник, якого називали «батьком російського футуризму». Його родина до революції жила у Чорнянці Каховського району.
Григорій Довженко за роботою
2. Розписав санаторій як церкву
Улітку 1928 року разом із групою студентів-випускників Одеського художнього інтситуту Григорій Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. У ті часи знайомство з М. Бойчуком та групою його учнів мало значний вплив на молодого художника. Він утілив ідеї «бойчукізму» в розписі санаторію. Як згадував Довженко пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, казали: «Гарно, мов у церкві!»
3. Був звільнений з роботи за «бойчукізм»
У 1930 році художника запросили на викладацьку роботу до Києва - проводити заняття по малюнку і живопису на архітектурному факультеті Київського художнього інституту. Невдовзі почалося гоніння на «бойчукістів». У інституті створилася напружена атмосфера. У 1936 році Довженка звільнили з посади.
Група скульпторів Григорія Довженка
4. Винайшов оригінальний рецепт тиньку
У Григорія Довженка був свій рецепт оригінальний яєчного тиньку (розчину). Це давало можливість робити різьблення в спекотних умовах Півдня України, бо розчин не твердів так швидко, як звичайний. Довгий час вважалося, що цей рецепт втрачений. Та нещодавно родичі на одній із старих дач знайшли архів художника – стару скриню із картинами, малюнками, ескізами та щоденниками. Там був описаний рецепт розчину.
5. Дружив з Олександром Довженком
Зі знаменитим кінорежисером Олександром Довженком Григорій познайомився на Одеській кінофабриці на початку 1930-х років. Олександр Петрович був тоді режисером, а Григорій Овксентійович – художником і навіть грав у фільмах епізодичні ролі.
У 1952 році Олександр Петрович приїхав у Нову Каховку з Москви. Його вразило, що всі будинки однотипні, сірі і невиразні. Написав листа до Академії архітектури, просив прислати майстрів, які б оздобили фасади будівель. У грудні Академія направила до міста групу архітекторів, скульпторів і художників для оформлення міста. До цієї групи входив Григорій Довженко.
Григорій Довженко біля Літнього театру в Новій Каховці
6. Орнаменти робив разом із сином
Григорій Довженко працював над «кам’яними вишиванками» разом із відомим київським архітекторм Миколою Катериногою та своїм сином Тарасом. Нині Тарас Григорович живе у США – переїхав туди 20 років тому. Їм допомагала група художників і студентів. Працювали до 1955 року. Виконані художником різьблення по сирому тиньку знаходяться на фризі, фронтоні, в люнетах отворів Палацу культури. Це оздоблення було визнано найбільш вдалим. Орнаментальними панно прикрашені фасади дитячих садків і шкіл та будинків у старій частині міста. Вони різноманітні і не повторюються. Так само оздоблений Літній театр.
7. Його роботи називали непотрібним «вицяцьковуванням»
У статтях, що вийшли 1955 року в республіканських виданнях, Григорія Довженка критикували за «архітектурні надмірності». Його шедеври назвали непотрібним «вицяцьковуванням». Але йому вдалося втілити настанови українських монументалістів і розвинути досвід «бойчукістів». У його орнаментах переважає ліричність як національна традиція українського мистецтва. Стилізовані фігури, переплетені візерунки з птахами й рослинами – це своєрідний ритм, що виражає піднесене сприйняття життя, ідею духовного відродження. Нині кам’яні вишиванки називають шедеврами Півдня України та унікальним спадком держави.
Одна з відновлених "вишиванок"
