14 літераторів Нової Каховки стали цьогоріч учасниками конкурсу на здобуття літературної премії імені поета Анатолія Бахути (1939-1990). З них 11 поетів і 3 прозаїка. Церемонія нагородження традиційно відбулася у літературно-меморіальному музеї А. П. Бахути в Робітничому селищі – передмісті Нової Каховки. Премія заснова 2015 року.
У дворі музею зібралися шанувальники творчості поета, конкурсанти, журі, представники влади та відділу культури.
Заступник міського голови Володимир Сироватка зазначив, що мер Володимир Коваленко дуже хотів прийти на захід, але у нього важливе відрядження.
– Не кожне місто має такого поета, як Анатолій Бахута, – підкреслила у своєму виступі начальниця міського відділу культури і туризму Наталія Зарудна. – Тому маємо пишатися.
Голова журі конкурсу, письменник із Херсона Леонід Марченко висловив пропозицію збільшити кількість учасників конкурсу за рахунок літераторів області, які пишуть про Нову Каховку і новокаховчан. До складу журі також входили пеисьменники з Херсона Анатолій Кичинський та Олег Олексюк, а також журналіст Вікторія Деркач, літератор Світлана Трохимчук та директор музею Тетяна Лупашко із Нової Каховки.
Поет із Херсона Валерій Кулик поділився спогадами про роки роботи з Анатолієм Бахутою в редакції газети «Нова Каховка».
А переможцями цьогорічного конкурсу стали:
Людмила Єгорова – у номінації «поезія»;
Дмитро Кириченко – у номінації «художня проза».
Це той випадок, коли твори лауреатів не викликають сумніву в їх високому рівні, на відміну від попередніх років.
Творчість Людмили Єгорової має витоки із російської поезії «срібного віку» і позначена впливом Анна Ахматової і Марини Цвєтаєвої. Вірші лауреатки – це легкі медитативно-магічні елегії, в яких слухачі і читачі можуть вгадувати обриси і місця Нової Каховки.
Дмитро Кириченко після кількох збірок поезії випустив автобіографічну повість «Шлях до істини». Вона написана у стилі жорсткого постмодернізму. Зачаровує відвертість автора в описанні «бандитських» 1990-х, у показі болісних пошуків свого «я». Прикрашають розповідь численні позасюжетні елементи, а портрети героїв твору виписані яскраво і переконливо.
Після відзначення лауреатів гості і новокаховчани побували на могилі А. Бахути на міському цвинтарі. Напередодні там встановили новий надмогильний пам’ятник поету.
Анатолій Бахута – один з найкрупніших українських поетів післявоєнного періоду, за визначенням херсонського літературознавця Сергія Сухопарова. За своє життя написав біля 4 тисяч віршів і кілька великих поем. Неодноразово надсилав рукописи книг у видавництва тодішньої УРСР. Але жодної книги так і не вийшло за його життя.
Після смерті поета зусиллями його друзів і міської влади видані книги поезій «Дань» (2004), «Вибрані твори» (2012) та «Сталеві бризки» (2014), а також збірник спогадів про поета «Пам’ятайте мене, як себе» (2015). У 1991 році Анатолій Бахута був посмертно удостоєний Міжнародної літературної премії ім. Олексія Кручоних за рукописи книг «Дань» і «Сталеві бризки». Його іменем названа Новокаховська школа №2, де він учився, і вулиця в Основі.
Вірші Анатолія Бахути
***
Куди не йду – за мною слідом
Твій образ, витканий з добра.
О Україно! Ти мій ідол.
Планета – твій блискучий храм.
О Україно! Мій ти кисню!
Моя бандуро золота!
Без храму я тебе не мислю,
А храм без тебе – пустота!
***
Зоря, невидима для людства,
Можливо, й справді не зоря.
Вона ж не світиться, як люстра,
І не сіріє, мов зола.
Чи ж варто нам питати в когось,
Про що співає маків цвіт
І що второпав той, якого
Чомусь-то не второпав світ?..
Із рукопису книги "Сталеві бризки" (1970)
