Новокаховчанин Максим Бєлим став чемпіоном України зі спортивного туризму

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 19.05.2018 12:12
  • 0
Медіакіт сайту/ціни на рекламу

Максим Бєлим займається спортивним туризмом майже 20 років. За цей час здійснив чимало походів по Україні, Росії, Кавказу. Став майстром спорту, чемпіоном і кращим тренером України.

Першим тренером була мама

Він народився у Новій Каховці. Закінчив школу №8, потім приладобудівний технікум. Заочно навчався у Київському інституті екології, економіки і права за спеціальністю «міжнародна економіка». Отримав червоний диплом.

Туризмом почав займатися 1999-го року на другому курсі технікуму, коли йому було 17. Ходив на гурток у Станцію юних туристів, який вела його мати Людмила Доровських. Нині вона психолог школи №8.

– Мама ходила в походи ще наприкінці 1970-початку 1980-х років, – розповідає Максим. – Тоді вона навчалася в інституті в Дніпрі. Походила досить багато на Кавказі і в Середній Азії. Дійшла до першого розряду в гірському спортивному туризмі.

Спортивний туризм має два напрями – класичні походи і змагання. Перші походи Максима були у межах Херсонщини – вздовж Каховського водосховища до Нововоронцовки, вздовж Північно-Кримського каналу до Скадовська, по Інгульцю до Великої Олександрівки. Тоді юним туристам такі походи здавалися складними. Але це тільки початковий рівень. Взагалі в пішохідному туризмі походи мають 6 категорій складності. На першу треба пройти 130 км – це займає від шести днів.

– Потім нам стало нецікаво ходити по області, – каже Максим Бєлим. – Почали шукати інші напрями. Я приєднався до херсонської групи, якою керував Олександр Леонідович Волков. Ми пішли у травні 2003-го на два тижні у Крим. Це був похід другоъъ категорії. З Нової Каховки були тільки я і мій сусід Андрій Мороз. У серпні я пішов з херсонцями керівником групи в похід другої категорії. Прийшли від Бахчисарая до Судака через Кримські гори – Чотирдаг, Дімерджи, плато Карабі.

Став тренером у 18 років

У спортивному туризму є 8 напрямів: пішохідний, гірський, водний, велосипедний, вітрильний, спелеотуризм, лижний і автомототуризм.

Найпоширеніший і наймасовіший – пішохідний. Бо він вимагає найменше витрат. Мінімум спорядження – рюкзак, мотузка, намет. Спортивні багатоборства у цьому виді туризму з’явилися у 1970-і роки, коли почали підвищувати рівень безпеки походів.

Змагання полягають у подоланні природних перешкод. Пізніше у Радянському Союзі цей вид став дуже популярним. Був календар змагань – від районних до всесоюзних, проводилися чемпіонати. За часів незалежності в Україні з’явилися свої чемпіонати. У 1990-і роки цей рух уповільнився, чимало спортсменів перестало брати участь у змаганнях, за межі областей практично не виїжджали. Лише на початку 2000-х почали відроджуватися походи, змагання, чемпіонати.

Через рік після занять на Станції юних туристів Максим Бєлим сам почав тренувати команду. Йому вже було 18, а в команді тренувалися на 2-3 роки молодші. Вони іще підпадали під категорію дитячого туризму.

Табір під час підготовки до дистанції Із архіва Максима Бєлим

«Пік Анаконди»: від Каховки до Києва

Нині в Україні існує Федерація спортивного туризму. По кожному виду є комісія, яка створює календар змагань на рік. Тепер, крім чемпіонату і кубку, проводиться особистий чемпіонат та зимовий командний у закритих приміщеннях.

Міжнародних змагань вищого рівня поки нема, бо спортивний туризм існував лише в СРСР. Навіть у східноєвропейських країнах його не було. Нині міжнародні змагання невисокої складності проводилися лише в Україні і Білорусі, тільки за участю спортсменів цих країн. Але у наших сусідів туризм лише відроджується, тому нашим командам на приблизно середньому українському рівні змагатися з білоруськими нецікаво, бо їх клас нижчий від чемпіонату України.

У змаганнях є 5 класів дистанції. Найвищий – п’ятий – застосовується тільки на чемпіонаті України. Але на цьому рівні можуть виступати небагато команд.

– Коли ми 2010 року вперше їхали на чемпіонат, я казав команді, що ми виграємо, – посміхається Максим. – Але потім стало ясно, що виграємо нескоро. Зайняли 13 місце серед 19 колективів.

Це була єдина команда, яка не представляла обласний центр. Вона складалася зі спортсменів Каховки і Нової Каховки.

– Команда сусідів мала назву «Пік», а наша – «Анаконда», – згадує Максим. – Так з’явилася назва «Пік Анаконди». Таким складом ми займалися 3 роки. У 2011 році я переїхав до Києва і почав там створювати туристичний клуб та готувати нову команду. Більшість учасників ніколи до того не займалися туризмом. Переважно це студенти Національного університету ім. Шевченка.

Дві команди перед стартом на крос-поході Із архіва Максима Бєлим

На вершині біля каньйону

Утім, з кожним роком команда «Пік Анаконди» піднімалася, і вже 2015 стала третьою, наступного року другою. А торік таки виграла чемпіонат.

Змагання проходили на Хмельниччині біля Кам’янця-Подільського біля річки Смотрич. Вона протікає в каньйоні. Навколо – скелі по 30 метрів. Таких умов на Херсонщині нема. Доводилося тренуватися на схилах піщаних кар’єрів чи на мостах Північно-Кримського каналу.

Чемпіонат проходить три дні. Кожного – одна дистанція: смуга перешкод, крос-похід чи рятувальні роботи. Щоразу виступають шестеро спортсменів. Є ще два запасні учасники, якими можна замінити інших між дистанціями. Найскладніше тим, хто виступає усі три дні. Важко ще й тому, що наради по змаганнях проходять увечері. Тож півночі, а то й до ранку доводиться готувати тактику подолання перешкод. А о 8 годині вже старт. Тож треба мати залізну витримку і холодний розум, бо спати доводиться мало. Не всі витримують такий темп до кінця. Виручає досвід. Він і зіграв вирішальну роль у перемозі «Анаконди».

Усе спорядження, а воно імпортне, спортсмени купують за свої кошти. На одного виходить приблизно 10 тисяч гривень – рюкзаки, карабіни, системи страхування тощо. Але це довготривале. А от мотузки швидко виходять з ладу, перетираються. На особистий чемпіонат, наприклад, команда купила 300 метрів мотузки – біля 5 тисяч гривень. Добре, що внески на змагання чисто символічні. Поки що держава Федерації спортивного туризму гроші виділяє.

Навісна переправа черз яр Із архіва Максима Бєлим

Захистити титул

Уже два роки Максим Бєлим є першим віце-президентом Федерації спортивного туризму Києва. У його клубі – дві повноцінних команди по 8 чоловік. Команда вважається перспективною, бо тренер не боїться набирати молодих спортсменів, які не мають необхідного досвіду. Відразу залучає їх до змагань. Тож недарма четвертий рік підряд його визнають кращим тренером.

Зараз Максим живе сам. Веде туристичний гурток у Голосіївському районі. На життя заробляє висотно-верхолазними роботами. Це зручно, бо нема суворого графіку роботи. Тож може планувати час для заняття спортом і участі у змаганнях. Кілька років був одружений з дівчиною-киянкою. Марія і перетягнула його до Києва, допомагала створювати команду. Ходила по району, розвішувала оголошення. Знайшла приміщення для клубу. Сама займалася в команді. Торік розлучилися, бо вона вирішила піти зі спорту.

6-7 травня у Чернігові відбувся другий особистий чемпіонат України. Максим Бєлим став чемпіоном серед ветеранів (тих, кому за 35 років). Відзначилися і його вихованці. Максим Пономаренко став другим серед чоловіків. А Оксана Мезенцева і Олександра Єрьоміна посіли перше й друге місця серед жінок.

Нагороди Максима: медаль чемпіона і відзнака кращого тренера Олександр Гунько

Цьогоріч чемпіонат пройде у вересні у Чернівецькій області. Захистити свій титул «анакондівцям» буде складно. Адже команда 6 років тримається серед еліти свого спорту. Виконали норматив майстрів спорту. Відтак щороку всі дорослішали, заводили сім’ї. За цей час з’явилися молоді амбітні команди. Утім усі мотивовані вдруге виграти чемпіонат. Хоча середній вік команди найбільший. Але якраз на досвіді вони і переграють суперників.

– Зараз у мене мрія знову зібрати команду в Новій Каховці, – каже Максим. – Хочу відновити походи високої складності.

Найскладніші походи, в яких брав участь та керував Максим Бєлим:

2004 – Кольський півострів, Хібіни – ІІІ категорія ( участь).

2005 – Полярний Урал – ІV категорія ( участь).

2007 – Забайкалля, хребет Хамар-Дабан – V категорія ( участь).

2008 – Східні Саяни – IV категорія (керівництво).

2009 – Приполярний Урал – V категорія (керівництво).

2010 – Забайкалля. Хребет Кодар – ІV категорія (керівництво).

2011 – Крим (ІІ категорія, для молодих спортсменів).

2012 – Північний Кавказ, Архиз (Карачаєво-Черкесія) – ІV категорія (керівництво).

2013 – Полярний Урал – V категорія (керівництво).

Коментарі:

Останні новини