3 квітня у кінотеатрі «Юність» в Новій Каховці відбувся допрем’єрний показ ігрового фільму «Вулкан» та зустріч з режисером Романом Бондарчуком і частиною творчої групи. Зокрема, до нашого міста прибули сценарист Алла Тютюнник, директор фільму Анна Салієва, актриса Христина Дейлик.
Родзинкою цього дійства було те, що глядачами і слухачами стали жителі Бериславського району, які знімалися у стрічці чи допомагали при зйомках. Це прості мешканці Херсонщини з Берислава, Зміївки, Степового, Тягинки, Червоного Маяка. Також у залі були мешканці Чаплинського, Нововоронцовського районів, Каховки та Нової Каховки.
– Ви допомагали нам копати ями, доставати буї, перевозити баркаси, супроводжувати нас по дорозі, – сказала Анна Салієва. – Завдяки вам це кіно відбулося. Спасибі вам велике!
Творчу групу привітав міський голова Нової Каховки Володимир Коваленко. Депутат обласної ради Ігор Колихаєв вручив режисеру грошову премію. Подякувавши, Роман Бондарчук зазначив, що це доречно, і ці кошти група використає для промоції кінострічки.
Про що розповідає стрічка
Фільм «Вулкан» розповідає про перекладача Лукаса, який у складі моніторингової місії ОБСЄ вирушає на кордон із Кримом. Раптом у них заглухла машина. І поки головний герой шукає допомогу, автівка з членами місії зникла. Він іде внайближче село на березі Каховського моря і знайомиться з місцевим жителем дядею Вовою. Там його чекають жорсткі пригоди. Спочатку у нього украли піджак з паспортом, грошима і банківською карткою. Потім його жорстоко побили і кинули в яму на соняшниковому полі, звідки він не міг вибратися. Нарешті він потрапив у бійку між парубками двох сусідніх сіл. Щоразу його виручає дядя Вова, у якого живе Лукас. Врешті він закохується в його дочку Марушку і залишається в цьому дивному світі, з якого неможливо вибратися. Де поліцейські збирають данину з селян і заодно з бандитами. Де фермери мають охорону, яка нещадно розправляється з робітниками на полі. Де на дні штучного моря можна побачити затоплені села. Де годі знайти якоїсь справедливості, а треба пристосуватися і шукати своє щастя.
Після перегляду фільму режисер Роман Бондарчук розповів про історію його створення та цікаві моменти зйомок.
Чому так довго чекали прокату
Нам хотілося, щоб у фільму була фестивальна доля. Ми їздили по різних країнах, і у нас не було часу займатися прокатом в Україні. Коли у фільму є призи, то у людей виникає інтерес подивитися його. Хотіли випустити його раніше, але зараз в Україні виходять багато фільмів, тому складно в цю чергу потрапити. Ще є таке правило, що не можуть два українських фільми йти одночасно в кінотеатрах, бо будуть відтягувати публіку один у іншого.
Роман Бондарчук спілкується з В. Коваленком та І. Колихаєвим у фойє кінотеатру
Як набирали місцевих жителів для зйомок
Спочатку ми дали об’яву в місцевій пресі, і всі бажаючі приходили на кастинг. Помічниця режисера відбирала людей на епізодичні ролі. Асистентка займалася акторами масових сцен. Вони бачили людей наскрізь, виявляли найколоритніших і запрошували на проби. Проводили з претендентами навчання, репетиції. Усі епізодичні ролі грали місцеві жителі. Думаю, що ми відкрили багато талантів, і це був гарний досвід. Це проходило у Бериславі, Червоному Маяку, Зміївці. І здається, в Новій Каховці. Я особисто цим не займався, тільки дивився людей на відео.
Стовп цього фільму – Тягинка. Ви бачили всіх акторів з цього села на екрані.
Про історію створення сценарію
Власне це родинна історія. Але фільм не можна сприймати як документальний. Це не зліпок реальності, а художня інтерпретація. Поштовхом до сценарію послужила родина моєї дружини, яка жила в Бериславі, - її бабуся і дядя. В основу сюжету лягли їхні життєві ситуації та міфи, які вони переказували.
Про міражі у фільмі
Про міражі мені розповідала ще бабуся, яка була з цих країв. Казала, що поки не з’явилися лісосмуги, то міражі в степу з’являлися постійно. Але це не було щось абстрактне. Наприклад, далеке село можна було побачити зовсім близько з собаками і людьми. Коли насадили лісосмуги, цей оптичний ефект зник. А зараз, коли їх вирубують на дрова, міражі знову почали з’являтися. Міражі – це прекрасна кінематографічна річ, яку шкода не використати.
Спілкування з журналістами
Найцікавіші історії під час зйомок
Пам’ятаю зйомки історії з продажом клею. У Бериславі є стихійний риночок. Ми домовилися, що у людей, які потрапляють у кадр, ми купуємо зелень, картоплю, городину. Ми поставили свій лоток, і наші герої (дядя Вова і Лукас) продавали свій суперклей молекулярний. У якийсь момент я побачив, що підходять незнайомі люди, питають, почому клей. Актори імпровізують, кажуть, що по 20 гривень пакетик. Ми тихенько увімкнули камеру, люди купували клей. Потім покупців стало так багато, що вони затулили весь кадр. Тоді я сказав: стоп, давайте ще дубль. А люди, які купили клей, не хотіли віддавати його. Мовляв, ми за ним полюємо з 1998 року, і нам треба багато чого поклеїти. І вони просто втекли. Половина реквізиту щезла. Ми покликали нових людей і відновили цей кадр. Як тільки ми увімкнули камеру, як ще одна хвиля людей налетіла на лоток, і цей клей знову розмели.
Так що якщо в кого є ідеї для нового бізнесу, знайте, що в Бериславі не вистачає клею.
Глядачі у залі
Ще була історія про яму серед соняшникового поля. По-перше, не кожен фермер дозволить викопати яму серед поля. Але наша Аня домовилася. Приїхав екскаватор, копнув кілька разів. Машиніст сказав: тут такий ґрунт, який називають «синєглазка», що він не піддається копанню – дуже міцний, з камінням. Ми ходили від поля до поля, копали в різних місцях, всюди була «синєглазка». Ми витратили дві години, і ніяк не могли викопати яму. Я запитав: «А як тут копають могили?» Мені сказали, що є тут бригада копачі. Їх п’ятеро, працюють якимись кирками. Приїхали на мотоциклах чудові люди. Вони порадилися, і викопали цю яму. Працювали і в дощ, і в сонце. Ми приїздили з актором, він туди застрибував. До тих пір, поки він міг з неї вилізти, вони продовжували копати.
Сьогодні я дізнався, що вони потім її так закопали, що не було видно, де вона була викопана. Зверху ще посадили соняшники, щоб ніхто не здогадався, де була яма. Це професіонали найвищого класу.
Як реагують на стрічку в Європі
Ту реальність, в якій ми живемо, не можна сприймати без гумору. Вона доволі абсурдистська. І багато в чому смішна. Якщо прибрати цей властивий більшості з нас гумор, то буде дуже важко жити. Ті, хто близько до нашого контексту, то сприймають нормально. Наприклад, у Чехії глядачі сміються, що на заправці поганий бензин. Німці просто уважно дивляться. Потім питають: «Як у вас влаштований хаос в Україні? Мабуть у центрі порядок, а чим далі, тим більше безладу». Я не зміг їм відповісти, бо у нас у центрі теж хаосу багато, але й порядок є. Загалом усім цікаво, хоч, можливо, не всі зчитують усі пласти контексту. Наприклад, чому ложка має триматися на лобі, якщо ти місцевий. Але основний шар, який розповідає історію перекладача, що знайомиться з нашою південноукраїнською дійсністю, вони всі гарно читають. І з великою симпатією ставляться до героїв.
Фото на пам'ять
Чому фільм має назву «Вулкан»
Тому що є якесь передчуття змін. Вони можуть бути як на краще, так і на гірше. Бо коли почалася анексія Криму, усі хвилювалися, чи піде вона далі, чи зупиниться на перешийку. Потім почався Донбас, історія «юго-востока». І мені здається, що ця напруга і досі висить у повітрі. Це як жити на вулкані, коли ти не знаєш, коли все це закінчиться. Вулкан – це якесь очікування виверження.
Чи буде продовження фільму
Можете запропонувати нам варіант продовження. Ми його спробуємо розвинути. Доля буя не розкрита, але він все-таки зіграв свою роль: вдарився у човен. Лукас добрався туди, куди хотів.
Наші фільми – це рефлексія на дійсність. Те, що ми бачимо у житі, і намагаємося відтворити. Я прекрасно вражений акторськими здібностями бериславців, усім дуже дякую.
Нагороди і відзнаки
Фільм «Вулкан» визнаний найочікуванішою вітчизняною стрічкою. Він уже встиг побувати на багатьох міжнародних фестивалях і завоював чимало призів. Уперше його показали торік у липні на фестивалі у Карлових Варах (Чехія). Стрічка отримала чудові відгуки. Фільм запросили у понад 50 країн світу, зокрема, Німеччину, Португалію, Ізраїль, Вірменію, Китай, Бразилію. «Вулкан» отримав 8 престижних міжнародних нагород. У Китаї йому присудили Приз глядацьких симпатій. У березні 2019 року Роман Бондарчук отримав за фільм Національну премію ім. Т. Г. Шевченка.
«Вулкан» створений у співпраці з Німеччиною та Монако за підтримки Державного агентства України з питань кіно. З 4 квітня фільм вийшов у широкий прокат в Україні. У кінотеатрі «Юність» він демонструватиметься з 5 по 10 квітня о 17.25. Ціна квитка 80 гривень.
