Під час будівництва Каховської ГЕС до Нової Каховки часто приїжджали письменники і поети. І не тільки з України, а й з інших республік СРСР. Тут кілька років жив і працював всесвітньовідомий письменник і кінорежисер Олександр Довженко. У Новій Каховці свою першу книгу оповідань написав класик української літератури Павло Загребельний. Часто у молодому місті на Дніпрі бував і Олесь Гончар, який неодноразово обирався депутатом від Херсонщини до Верховної Ради СРСР.
– Я у складі письменницької делегації бував у Новій Каховці на початку 1960-х років, – розповів NovaKahovka.City відомий український письменник Петро Засенко. – Це була будова комунізму, і тодішній владі це було вигідно. Тому від Спілки письменників організовували відрядження, за які платили. Виступи проводилися на будівельних майданчиках, підприємствах, у Палаці культури і Літньому театрі. Це була така ідеологічна робота.
Петро Засенко під час презентації книги про Григора Тютюнника в Національному музеї літератури. Грудень 2021 р.
Слід додати, що в Нову Каховку не тільки їздили письменники, а й писали про неї вірші, оповідання і навіть поеми. Про одну із них ми зараз вам розповімо.
Нещодавно бібліотекарка Новокаховського агроколеджу Лариса Олександрівна Савич відшукала в запасниках бібліотеки унікальну книгу Бориса Палійчука «Новая Каховка», видану у 1953 році у видавництві «Радянський письменник». Автор писав її у 1950-1952 роках.
Це поема на 170 сторінок, головним героєм якої є киянин Іван Щербина. Він працює водієм таксі, а під час війни був старшиною і брав Берлін. Твір написаний російською мовою, але з явним українським колоритом. Так, герої поеми співають «Розпрягайте, хлопці, коні», «Чорна хмара з-за діброви», «Ти навік моя кохана», «Ой не світи, місяченьку»…
Зав’язка твору починається, коли Іван в одному з пасажирів упізнав свого однополчанина лейтенанта Костю. Той став артистом і запросив Івана на виставу «Запорожець за Дунаєм». Ну а після театру наш герой запросив співака до себе – в кімнату в гуртожитку, де жив із дружиною і сином. Там за столом повідомив:
– Так вот, друг и поживаем.
Знаешь, мы народ простой.
Правда, скоро уезжаем.
– Что? Куда?
– На Днепрострой.
На строительство, в Каховку
Заявленье написал.
И начкадров мне путевку
Телеграфную прислал.
Далі Іван повідомляє, що їде не просто у відрядження, а на постійне проживання разом із сім’єю. І вже у другій главі поеми вони три доби пливуть пароплавом до Каховки. Там Іван влаштовується на роботу водієм «ЗІСа», знаходить житло для родини – винаймає невелику кімнату. А потім починаються будні:
Но время нашего романа –
Работ начальная пора.
Шли баржи первых караванов
К причалам нижнего Днепра.
Иные шли к самой Каховке,
Сдавали груз в порту речном.
Другие – к новой остановке
В селе соседнем Ключевом.
Автор описує саме село, будівельний майданчик майбутньої Каховської ГЕС, мріє про те, як тут виросте нове місто. Наші герої обживаються на новому місці. Іван возить на самоскиді ракушняк, його дружина Поліна влаштувалася працювати в «гесівську» їдальню, сина віддали в дитсадок. У поемі діють й інші персонажі – парторг будови, бригадир, виконроб, будівельники, начальник будівництва… Вони стають учасниками різних подій, проблем, стосунків, уболівають за «Енергію», а згодом і… розлучаються. Поліна з сином їде в Київ, вступає до консерваторії, бо має гарний голос, хоче стати співачкою. Івана, як передовика, обирають делегатом з’їзду КПРС.
Та читача чекає хепі-енд. Поліна через рік навчання кидає консерваторію, повертається до Каховки і йде на курси кранівниць, вечорами бере уроки вокалу в музшколі. Сім’я знову возз’єднується, А численні персонажі поеми «крокують в комунізм», співаючи пісню про Сталіна.
Борис Палійчук помер у 1995 році. Він автор книжок «Фронтовые стихи», «Военный народ», «Новая Каховка», «Твердыня» та ін., сценаріїв фільмів: «Здравниці Карпат» (1951), «Ліси Закарпаття» (1956), «Київ 1957» (1957), «До 40-річчя Комуністичної партії України», «З попелу і руїн», «На кручах Дніпровських» (1960), «Безсмертя подвигу» (1964), «Битва за Київ» (1974, у співавторстві).
Автор текстів пісень до кінокартин: «Нерозлучні друзі» (1953), «Командир корабля» (1954), «Одного чудового дня» (1956), «Гори, моя зоре!» (1957), «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1967). Нагороджений двома орденами Вітчизняної війни другого ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
– Ми із Палійчуком часто бачилися у Спілці письменників, – згадує Петро Засенко. – Він був спокійним, виваженим, негаласливим, як деякі тодішні письменники. Ми віталися, іноді перекидалися словом, але дружніх стосунків у нас не було. Жили неподалік, через сквер. Він мешкав у так званому «письменницькому будинку». Там проживали Володимир Сосюра, у якого я часто бував, Герой Радянського Союзу Юрій Збанацький, поет Василь Швець та інші відомі письменники.
У 1997 році в Києві на фасаді будинку по вулиці М. Коцюбинського 2, в якому жив та працював в 1957-1995 роках Борис Палійчук, відкрита меморіальна дошка.
Під пісню Ігоря Шамо на слова Бориса Палійчука «Де ти тепер» на День молоді в Херсоні 28 червня 2021 року танцюють вальс юні танцюристи.
