Вони виїхали вдвох — він і дружина. Їхали четверо діб через Крим до Польщі. Наважилися виїхати місяць тому і вирішили в той момент, як після вибуху ввечері у кімнату влетів осколок з палець. “Цього було достатньо, щоб зібратися і виїхати з Нової Каховки. У нас берегова лінія вздовж Дніпра уся перерита окопами, неможливо на це дивитися”, — згадує Андрій (ім’я змінено — ред.). Далі його розповідь.
Чи любите Путіна?
Щоб зекономити на поїздці, вирішили скористатися евакуаційним автобусом. Доїхали до Чонгара. Там нас перевіряли досить ретельно. Молодий лейтенант років 25 ставив провокативні питання. Усі вони зводилися до того, як би я сказав — чи любите ви Путіна. Досить неприємно, я таке тільки в фільмах бачив. Не дай Бог у такій ситуації опинитися знову. “Як ви ставитеся до військової операції?”, “Як ви ставитеся до того, що зносять пам'ятники Пушкіну?” Отже, подробиці опущу, але суть така — спочатку питають про твою діяльність, а потім з'ясовують твоє ставлення до того, що відбувається. Питання були політичні, а відповідав на побутовому рівні.
Перетинати російський кордон — подібно смерті
З Чонгару ми доїхали до Джанкоя, а звідти потягом — до Москви. У потязі бачили російських солдат з Мелітополя. Поряд з нами їхав молодий сержант. В якийсь момент він виглядає з купе у коридор і каже мені: “Десь вода ллється”. Я піднявся зі свого місця, трохи пройшов вперед — бачу: стоїть солдат і мочиться прямо в вагоні на килим. Він побачив мене: “Ой, прости брат” та пішов до туалету. Я був м’яко кажучи здивований.
Чонгар, на кордоні
Хотів кричати матом, але ж Євросоюз
З Москви їхали автобусом до естонського кордону. Нас зсадили з автобуса о другій годині ночі з питанням, де наша міграційна карта. Перефотографували нас як злочинців — анфас і в профіль. Знову купа питань, наче ми якісь правопорушники. Мене здивував той факт, що вони оголошують Херсонську область, яка таку, що увійшла до складу Росії, але до нас ставлення було досить підозріле. Ніч не спали. Але все обійшлося.
Нарва - російськомовне естонське місто, на кордоні
Автобус зупинився на естонському кордоні у м.Нарва. Я вийшов покурити, щоб зняти напруження. Тоді було дуже зимно, але я побачив зорі у небі. Стою і думаю: “Я став вільною людиною — це ні з чим не порівняти, особливий смак”. Мені хотілося кричати матом від радості і розпачу водночас. Але ж Естонія — це Євросоюз, не можна. Видихнув і пішов до автобусу до жінки. Я за цей рік так постарів.
Почну нове життя
Ми їхали до сина дружини. Він живе у Польщі вже кілька років, у нього молода сім’я і він заробляє, щоб встати на ноги. Найголовніше те, що тут спокійно. Ми ж в окупованому місті засинали і прокидалися під час вибухів. Уже й не пам'ятаю, коли нормально спав. У місті з 63 тисячі містян залишилося приблизно 10 тисяч. І то, я думаю, це занадто оптимістичний підрахунок. Новокаховчан можна було зустріти тільки на трьох локаціях — міський ринок, вулиця Дружби в центрі міста і колишній АТБ на Соколі, який окупанти перейменували у Соцмаркет. Мої рідні хочуть повернутися. А я їм кажу: “А що вам тут не подобається? Безпечно — це найголовніше. Для війни я вже старий. Я б такий, щоб побудувати тут дім і почати життя спочатку”.
