У селі Покровському поблизу Нікополя на дні Каховського водосховища, після його підриву окупантами, виявили рештки старовинної козацької церкви. Про це повідомляє видання Nikopolnews.
Покровську Січову церкву, про яку писав Олександр Довженко та малював Тарас Шевченко, вода приховувала від людей 70 років.
Директорка музею села Покровське Лариса Садовська розповіла, що місцеві жителі знали, що рештки церкви збереглися у воді. Наприкінці 20 століття тут наймали водолазів, які виявили фундамент кам'яної споруди.
Біля річки Підпільної
У 1734-1775 роках на місці Покровського існувала Нова Січ (або Підпільненська Січ). Вона виникла після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат внаслідок підписання Лубенського договору. Січ розташовувалася на півострові, що з трьох боків омивала притока Дніпра – річка Підпільна.
На території головного укріплення – Коша - знаходились будинки кошового отамана та старшини, військова канцелярія, скарбниця, будинки духовенства, а також Січова церква Покрови Божої Матері. Відомо, що оздоблення для храму створював видатний різьбяр XVIII століття, приятель кошового Калнишевського і генерального писаря Запорозької Січі Івана Глоби, Сисой Шалматов.
Церкву пограбували московити
У часи руйнування Запорозької Січі в 1775 році Покровську Січову церкву пограбували офіцери, солдати й донські козаки. Як йдеться в одному з рапортів до Славянської духовної консисторії, з Покровської церкви забрали «сосуды, чаши все, царские врата серебрянье, евангелии, потиры, дискосы, звезды, копии, кресты, наместные иконы с окладами й со всех других образов оклади серебрянне, блюда для благословення хлебов, подсвещники, кадильницы, лампади й все серебряное до останка, почему церковь без божьего служения остается».
У 1794 році Катеринославський митрополит Гаврило наказав закрити Покровську Січову церкву. Восени 1798 року тут збудували нову кам'яну церкву, куди місцеві передали те, що вдалося врятувати під час грабунку військовими.
Малюнок Шевченка
У 1843 році Покровське відвідував Тарас Шевченко. Про це свідчать спогади його сучасників, і створені ним тут малюнки: серед них і зображення церкви Покрови. Місцеві жителі показували Шевченкові руїни колишньої Січі та оповідали події із запорозької історії.
Історики твердять, що малюнок місцевої церкви Шевченко планував вмістити в альбомі «Живописная Украйна», який сподівався видати у 1845 році. Він повідомляв: "в 1845 году вьйдут картины следующие: 1) Види: Чигирин, Субботов, Батурин. Покровская церковь…"
Затоплення церкви
Кам’яна церква у Покровському існувала до 1954 року, коли була затоплена водами Каховського водосховища. Перед тим як затопити церкву, радянська влада вивезла звідти більшість реліквій. Те, що місцевим мешканцям вдалося зберегти, зараз знаходиться у Покровському музеї. Це ключ від січової церкви, мінеї розп'яття, кухоль запорізьких козаків, козацькі люльки, рештки шаблі тощо.
Про затоплення села Покровське та кам'яної церкви також писав Олександр Довженко у 1954 році:
"…Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п’ятнадцяти років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси".
Торкнувся Довженко і того, як поводилася з людьми влада під час переселення.
"…Насправді ніхто в Покровському не оголошував людям про те, що треба переносити половину села. Жодної роз'яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили в двори, обміряли, записували й кожному індивідуально повідомляли про затоплення й необхідність переселитися на гору. Більше того всім, хто не встиг переселитися у визначений строк, заявляли: – Якщо до такого-то числа не переїдеш, попереджаємо – будемо ламати будинок бульдозером, незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні"
Довженко і Нова Каховка
Нагадаємо, видатний кінорежисер Олександр Довженко неодноразово приїжджав у Нову Каховку на початку 1950-х років під час будівництва Каховської ГЕС. Тут жив по декілька місяців у котеджі на березі Дніпра та в інших будинках історичної частини міста. Нову Каховку він називав “вітчизною найдорожчих почуттів”.
Котедж, в якому жив О. Довженко
«Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманність в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов'ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів». (Олександр Довженко «Щоденник»).
Тут Довженко працював над сценарієм кінофільму “Поема про море”, Зняти його не встиг. Це зробила вдова режисера Юлія Солнцева. Матеріал з її спогадами про Олександр Петровича ми публікували раніше.
