Традиційно у четверту суботу листопада, яка 2023 року припадає на 25 листопада, в Україні вшановують пам'ять жертв масових голодів 1921—1923 та 1946—1947 років та Голодомору-геноциду 1932—1933 років.
На Херсонщині паралельно з Голодомором 1932-1933 років відбувалися масові репресії проти селянства. Розкуркулювали ті селянські господарства, які не підтримали колективізацію. До того ж, край був промислово відсталим – обмаль залізниць, відсутність великих будов і значних та важливих для влади промислових об’єктів. Це суттєво обмежувало загальну кількість продовольства, що виділяла влада на продовольчі пайки, та унеможливлювало перехід селян у міста чи на новобудови. Усе це зумовило катастрофічні наслідки Голодомору.
Нова Каховка виникла у 1952 році на місці невеликого села Ключового. У 1932-1933 роках найбільшим населеним пунктом нинішньої території міськради було селище Британи – нинішні Дніпряни. Там був хлібоприймальний пункт, на який звозили зерно з навколишніх сіл. Потім його вантажили на баржі, якими по Дніпру перевозили хліб до великих міст. У навколо будівлі хлібоприймального пункту лежали опухлі від голоду люди.
У Новій Каховці до окупації щорічно проходило вшанування пам'яті жертв Голодоморів
Ще у 2007 році учні Дніпрянської загальноосвітньої школи під керівництвом учителів історії Т. І. Ракші та Т. В. Богачук провели пошуково-дослідницьку роботу по збору спогадів очевидців та списків постраждалих від Голодомору 1932-1933 років. Ось деякі свідчення. Більшість з цих людей уже померли.
Антоніна Якимович, народилася у 1926 році:
«Наша сім’я мала 15 дітей і 5 дорослих. Десятеро дітей померло. Мене дитиною батько брав улітку в поле, там ми ловили ховрахів, з яких мати щось варила. Ще їли «киселики», лободу, з шипшини варили чай. Бувало, батько вкраде на роботі зерна, а мати перетре і зробить затірку».
Віра Бойко. До 1937 року жила в Чорнянці:
«Під час голоду померла моя мати – від хвороби нирок. Лежала під скиртою, її знайшли люди. Я не так сильно страждала від голоду, бо жила в тітки. Приходили в кожну хату і забирали все. До сусідів якось прийшли і забрали ряднину у немовляти. Дитину просто кинули на підлогу».
Василь Кобзар, народився у 1924 році:
«Я був високий, худий. Дуже хотілося їсти. У людей усе відбирали – хліб, овочі. Цим займалися спеціальні загони. Приходили і все перевертали, шукали їжу, де тільки могли. Навіть розбирали піч, щоб тільки знайти і відібрати останнє».
Катерина Білокінь, народилась у 1916 році:
«Батько завжди торгував, мав заробіток, але ми все одно голодували. Згадую, як ішла по вулиці, а під парканами лежали діти. Вони опухлі, тіла потріскалися, з тріщин тече вода. Слідом їхали машини, підбирали трупи і везли на звалище».
Олександра Берданова, народилася у 1922:
«У нас у селі був хлібоприймальний пункт. Туди потоками йшли машини з зерном. А ми, голодні й босі, чоловік 20-30 дітей, чекали кінця дня. Коли машини переставали їхати, ми запускали човником руки в пилюку, пропускали її крізь пальці. Чекали в надії, що на долонях залишиться дві-три зернини. Дбайливо збирали їх у вузлики. З цією жменькою зерна ішли додому. Мати перетирала зернини в ступці, а потім варила затирку – так називали цю кашу. Так і вижили».
1993 року в Дніпрянах завдяки зусиллям і коштами колишнього політв’язня радянських таборів, письменника Михайла Масютка встановили меморіальний хрест пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
