Цю історію я хочу розповісти для батьків та освітян. Вона сталася до війни і має бути публічною. Своїм прикладом хочу показати, що не варто боятися відкривати інклюзивні класи і групи в школах, училищах чи коледжах. Навіть, якщо це стосується однієї дитини. Історія 16-річного Григорія, який потрапив до 9-го інклюзивного класу Новокаховського ліцею “Спектр”. Наразі Нова Каховка знаходиться в окупації. І цей досвід міг би залишитися забутим. Але він вартий того, щоб про нього дізналися в інших областях країни.
Дано: педагогічний колектив, який ніколи не працював з учнями з аутистичним спектром. Гриша — з двома “бонусами” — порушення слуху та легка форма аутистичного спектру. У травні 2021 року, я написала заяву на ім’я директора з проханням про відкриття 9-го інклюзивного класу. Син вчився у цій же школі по модульній індивідуальній програмі. У кінці навчального року я подала заяву до місцевого ІРЦ (інклюзивно-ресурсного центру), щоб продіагностувати Гришу і отримати висновок, що син може вчитися у колективі за підтримки асистента. Такий висновок я отримала і віднесла до ліцею.
Проблема: У вересні наступного навчального року директор закладу викликала мене до себе поговорити. Тема була приблизна такою — що не можуть знайти асистента, а у вчителів немає досвіду. Була навіть пропозиція, щоб я була асистенткою для свого сина в школі. Я відмовилась, мотивуючи тим, що тут має бути третя особа, щоб навчальний процес відбувався без материнського втручання. Я готова була йти ва-банк: "Якщо не можете знайти асистента, то так і напишіть у письмовій відповіді". Внутрішньо я готова була боротися за свого сина.
Побутові підказки вдома
Рішення від адміністрації ліцею. Асистента Гриші знайшли, після 1 вересня. Точно зараз вже не згадаю, з якої дати розпочалося навчання у Гриши, але пізніше, ніж в однолітків. Морально я була готова до того, що щось піде не так і можуть бути конфлікти у шкільному середовищі. Так воно і було, деякі батьки навіть забрали своїх дітей з інклюзивного класу, а на початку навчального року між мною та асистентом теж були непорозуміння. І все ж у мене був туз у рукаві.
Партнерство з експертом. Я заручилася підтримкою і приватними консультаціями поведінкового аналітика. Алла Москалець тоді жила у Маріуполі і керувала корекційним центром “АВАкновенное чудо”. АВА-терапія як раз і спрямована на те, щоб корегувати поведінку людей з аутистичним спектром за спеціальними методиками. Алла консультувала онлайн і підбирала підходи, виходячи з моїх запитів. А вони були різними — навчити Гришу вранці збиратися до школи без мого контролю, робити домашні обов’язки, не конфліктувати з асистентом, перемикатися на різні види діяльності, говорити прохання, виконувати навчальні інструкції та ін.
Група супроводу і виклики. Організаційно нам потрібно було корегувати поведінку Гриши вдома і в школі. Вдома — фіксувала і корегувала я, як мама, в школі — асистентка. Супровід був з боку поведінкового аналітика. Найскладнішим було — порозумітися мені і асистентці. Через особисті переконання і попередній професійний досвід з різних сфер (психолога і журналіста) нам складно було почути одна одну на початковому етапі. Кожній хотілося зробити якнайкраще, але в комунікації це не дуже виходило. Завдяки менторству поведінкового аналітика, яка підсвічувала різні ситуації, залишаючись на відстані і емоційно не давала себе втягувати в конфлікти. Нам вдалося почути одна одну через деякий час, бо обидві хотіли одного — результату для учня/сина.
Врешті-решт, я створила групу у вайбері, куди додала крім спеціалістів, бабусю, до якої син ходив у гості. І там потрібно було теж дотримуватися спільної лінії поведінки. Бо інакше вона сипалася як картковий будинок. Гриша досить швидко знаходив слабкі місця в алгоритмі і пробував наші кордони. Як тільки хтось йшов на поступки або підкріплював емоційно негативну поведінку, вона повторювалася. І починали все з початку.
| 2 пара, зарубіжна література | З початку уроку захотів вийти з класу. Активна поведінка, коментує вголос, що йому подобається, а що - ні. Тільки підписав зошит. У блокноті вирішив малювати танки. | Поведінка неспокійна, не бажає читати з класом, "автоматично" конспектує матеріал з підручника. | +Попросився вийти з класу через 45-50 хв. з початку уроку. На пару повернувся за 15 хвилин до кінця уроку, голосно говорячи, звертаючи увагу однокласників до себе. | |
| 17.09.2021 1 пара інформатика | Заняття проходять у комп'ютерному класі. | До уроку Гриша самостійно підготував зошит і підручник. Завдання вчителя виконує з цікавістю, спілкується з однокласниками, обговорює з чого складається процесор. Увага на вчителя постійна протягом уроку. | Не хоче записувати матеріал, який диктує вчитель у зошит. | Важко опрацьовувати матеріал і розуміти інформацію "під диктовку" |
Уривок з таблиці спостережень поведінки
Ще один з викликів був — помітити зв’язок між причиною і наслідком у небажаній поведінці. Наприклад, Гриша відмовлявся писати “під диктовку” — звичайно, маючи 3-4 ступінь туговухості йому важко було розібрати на слух слова. Але переписати текст, він міг. При цьому він не проговорював своє прохання чи труднощі — просто одразу була негативна реакція і спротив, що оточуючі не завжди розуміли. Чому така реакція? Потрібно було спостерігати і задавати уточнюючі питання або використовувати візуальні підказки, перш ніж Гриша навчився формулювати прохання. Одна з базових навичок, яка так важко дається людям з аутистичним спектром.
Асистент Галина Вікторівна так згадує період викликів для себе:
— Найскладнішим було завоювати довіру дитини, розуміти мотиви поведінки (іноді агресивної), - попереджати агресивну реакцію дитини на навколишнє середовище, однолітків, стабілізувати поведінку і емоції дитини після подразнюючих факторів, що спричинили її.
Фіксація небажаної поведінки (щодня, синім кольором) і альтернативної поведінки (оранжевим кольором)
Мій особистий вклад як мами. Скажу чесно, тоді, коли погодилася на такий формат співпраці, то навіть не підозрювала скільки мене чекає. Довелося змінювати свої реакції, організацію побуту і роботи, яку я виконувала вдома. Додатково, ще вела соціальні проєкти і це теж забирало час. Основні ресурси — час, енергія і гроші. І все було досить обмежено, але коли я побачила перші результати, мене це дуже надихнуло не кидати розпочату справу. Додатково, пішла вчитися на курси з основ поведінкового аналізу, щоб зрозуміти процеси корекції.
Перше, що довелося відстояти вдома — особистий простір. Гриші я постійно нагадувала, є моя кімната і є його. І якщо я або він не в ресурсі, немає бажання спілкуватися — ніхто з нас не має права порушувати кордони іншого під час відпочинку. Для цього кожен з нас на дверях у кімнату міг повісити табличку “Не турбувати”. Це спрацьовувало. Щоправда, не одразу. Але врешті-решт, Гриша зрозумів цей прийом.
Захист особистих кордонів вдома
По-друге, для мене як мами дуже важлива була команда підтримки. Навіть у форматі вайбер-чату. Я тоді зрозуміла, що не сама і що зусилля кожного спеціаліста і моєї мами — усіх — дають спільний результат.
Візуальна підтримка на уроках, коли потрібно було ще сидіти на уроці, або вчасно повертатися з перерви
По-третє, дуже важливою складовою було навчитися домовлятися з Гришею і складати з ним договори. Саме поведінкові договори дали поштовх у змінах поведінки. Кожного дня і в школі і вдома, у документі фіксувалася небажана поведінка. Син бачив причинно-наслідкові дії. І розумів, що це не мама погана чи асистент, а щось в його поведінці не так, що це заважає іншим і її можна змінити, ще й позитивне підкріплення отримати.
По-четверте, розуміння соціального контексту і конкуренція. У сина також були конфлікти як і у кожного підлітка. Причому, один з них виник з іншим учнем з особливими освітніми потребами. Коли я “вирахувала” з ким у нього сталося непорозуміння, то повідомила в школі класному керівнику, щоб звернули увагу на їхні стосунки. Але цей момент пропустили, і в якийсь день сталася сутичка. На жаль, батьки хлопця не хотіли йти на контакт, хоча поведінковий аналітик готова була співпрацювати по цьому питанню, щоб хлопці навчилися домовлятися. Але такого досвіду обидва підлітка не отримали із-за небажання батьків йти на неприємну розмову про поведінку своєї дитини та його однолітка. А так був би хороший досвід і для дітей, і для батьків — домовитися.
Робочий стіл вдома з окремими зонами: можу зробити, роблю, результат
Які позитивні зміни сталися? Мені запам’яталася реакції вчительки англійської мови, яка дивувалася здібностям Гриши перекладати тексти. Не всі хлопці готували домашнє завдання з іноземної мови і коли син перекладав домашній текст — однокласники були спантеличені. З часом і вони почали краще готуватися з деяких дисциплін. Гриша навчився формулювати прохання і говорити про свої потреби. Принаймні вдома я на цьому постійно наголошувала. Як тільки він видавав невдоволення, я його запитувала: "Що не сподобалося? А що хочеш насправді? Попроси". Я стала інкаше звертатися до сина — відслідковувати інтонацію голоса, бо вона була вирішальною під час спілкування. Спокійна, доброзичлива, розмовна інтонація спрацьовувала краще. Щоправда, як тільки хтось із дорослих неприродньо намагався сину сподобатися і голос звучав досить штучно, син включав опір і не йшов у контакт. Дуже швидко він відчував маніпуляцію. Пояснити не міг, але по його реакції можна було зрозуміти, що з ним так комунікувати не потрібно. Я також використовувала візуальний таймер вранці, щоб син не запізнювався на заняття і застосовувала позитивне підкріплення. Бо в якійсь момент була проблема — мені треба було більше, ніж йому, щоб не запізнювався на уроки. З командою супроводу це вдалося змінити.
Асистент Галина Вікторівна так згадує важливість змін у сина і у неї як спеціаліста:
"Через деякий час ми спілкувалися з Гришею без карток візуальної підтримки, відбулася соціалізація дитини у класі: спілкування, прийняття, повага та підтримка однокласників. У мене з’явилася можливість залишати учня на деякий час самостійною (перебування у класі на уроках).
Для себе відкрила нове про сприйняття світу такими учнями: в окремих областях знань школяра (які їй найбільш цікаві) — високий рівень інтелектуального розвитку; притаманні неординарне мислення і світосприйняття; висока емоційна чутливість".
Так, щодо високої емоційної чутливості — син не міг спокійно сприймати скрип крейди по дошці або скрип фломастера. Але він не боявся вступати в діалоги з вчителем історії, бо йому подобався цей предмет і сам вчитель викликав повагу.
Пам’ятаю подив однієї з вчительок, коли Гриша в парку їхав на велосипеді і в шоломі. А потім вона побачила мене: “Це був Гриша?” Вона не вірила своїм очам, що “такий учень” може керувати велосипедом. Згодом я навчу сина самостійно орієнтуватися по Google-карті у польському містечку Явор, він почне добиратися до школи автобусним маршрутом, вже дивуючи польських викладачів і через мобільний перекладач спілкуватися з місцевими однолітками і вчителями. Але це зовсім інша історія.
Кінець навчального року був уже в окупації, тому описати його не було ні часу, ні внутрішніх ресурсів. Але результати того варті, щоб про них згадати і поширити серед освітян.
За час адаптації сина у школі використовувалися такі інструменти з поведінкового аналізу, як:
- візуальні побутові підказки,
- чек-листи прохань,
- поведінковий договір,
- причинно-наслідкова таблиця спостережень поведінки,
- ранкова рутина,
- статистика небажаної поведінки,
- латентність поведінки (затримка між стимулом і реакцією) та інші.
Звісно, я показала тільки верхівку айсберга роботи з поведінкою. І рекомендую батькам — проходити навчання з основ поведінкового аналізу, це значно полегшить вам життя і вашій дитині. Освітянам хочеться побажати не боятися і йти до співпраці з батьками і школярем з особливими освітніми потребами. Це буде не просто для сторін, а для цього краще залучати супервізора — сертифікованого міжнародного поведінкового аналітика. І воно того варте. І в довгостроковій перспективі принесе користь усім учасникам процесу — побачити наскільки ми різноманітні, але не гірші. І в цьому і проявляється зрілість суспільства.
*Приєднуйтеся до каналу Оксана Гунько: життя у спектрі. Тут про життя з сином, якому вже 20 років. Відверто, доступно, можна ставити питання, авторка каналу проходить навчання з АВА-терапії.
**Оксана випустила книгу для дітей "Знахідка", яку оцінили науковці Інституту спеціальної педагогіки і написали дві рецензії. Книга підійде дітям, які вчаться читати, які збільшують словниковий запас і потребують простої лексики. У книзі є сюжетні картинки, словник, додаток і дві методики. Корисна також для спеціалістів у роботі з дітьми. Це місток до повноцінного читання і переказу. Замовити можна тут.
