Своїми роздумами з окупованої Нової Каховки поділилася читачка NovaKahovka.City. Які настрої в людей у місті, що їм болить, як вони сприймають нову реальність? Адаптуватися змогли не всі, навіть, ті, хто зміг виїхати в окупації і живе зараз за кордоном. Окремі згадки історій з життя людей, які не захотіли залишати власний дім.
Будинки наші, люди чужі
Липень 2022 року. Все ще мирно й красиво. Іноді навіть тихо. Але мозок вловлює найменшу невідповідність. У місті господарюють чужі.
Дуже хочеться прокинутися.
А раптом завтра все буде як раніше. Наші кав’ярні, наші палісадники, наші квіти. Це все для нас, для гостей, це все в радість і спокій. Але ні, завтра все так само.
Російська військова машина на вул. Першотравневі в Новій Каховці. Весна 2022 року.
З-за рогу раптом виринають зелені військові машини, блокпости, чужі солдати. Окупація.
Страшне, чуже, забуте слово не з нашого життя. З книжок про останню, страшну війну.
І це тепер у нашому житті. Як довго?
Всі втомилися. Хтось пристосовується. Хтось бунтує і не хоче нічого нового. Не у всіх виходить.
Біль! Страшний біль і горе! Ми вдома і не вдома. Будинки наші, люди чужі.
Міфи про окупацію
Найстрашніше те, що ті, хто там був, і ті, хто не були, ніколи не зрозуміють одне одного. Якщо дикторка по телевізору каже: "Що ви там сидите, виїжджайте, дайте військовим спокійно воювати", — це я сама чула. Це не фейк. А ти сидиш і думаєш: "Ти себе взагалі чуєш, тітко?"
Це наші домівки, наші міста. Ми повинні бігти кудись, щоб дати військовим спокійно воювати? Це ненормально. Ні так думати, ні так говорити.
Головним місцем для новокаховчан став міський ринок.
Чи кажуть: "Та там одні сепари сидять!" А що ви про це знаєте? Ви знаєте, як люди там виживають? Як чекають і ловлять кожне слово про своїх? Як помирають сотнями від недолікованих проблем? Хто їх і коли порахує, цих людей? Як наші діти опиняються на вулиці? Як їхні батьки помирають, а живі спиваються? Що ви про це знаєте?
Слово "окупація"! Це ж з книжок про останню, страшну війну. Це не з нашого життя взагалі. Ми про це не знали, тільки читали в романах. А тут це все і з нами.
Одне слово — біль! Страшний, роз'їдаючий біль.
Щось робити, щоб дах не поїхав
А знаєте, у багатьох людей, які виїхали від бомбардувань, чомусь у безпеці немає сил жити далі. Вони на адреналіні вижили у великому горі. А сил жити далі у них не залишилося. І вони масово, тупо вмирають.
А наші люди, які виїхали, від мала до велика, ховаються під стіл при звуці літака. Внутрішньо все обривається при рипінні дверей, які зачиняють.
Палац культури, Нова Каховка в окупації
Сусід з Польщі написав, який нещодавно виїхав: "А знаєш, тут пташка співає вночі. Її спів нагадує звук міномета. Він летить, і я ховаюсь. Потім розумію, що вильоту не було, а значить і прильоту не буде. А я здоровий дядько ховаюсь від цього звуку. Бо його два роки слухав вдома і ховався".
Наші люди там, щоб не втратити глузд, щось роблять. Фарбують, прибирають палісадники, рвуть траву, вивозять її з двору. Все, щоб не з'їхати з глузду там.
Одна жінка прийшла до магазину: "Дайте фарбу, хоч прострочену, я пофарбую у дворі огорожі, лавки. Треба щось робити, інакше дах поїде". А їде ж. У багатьох їде дах.
Чужі люди стали рідними
Відняте звичне життя, а сил, здоров'я, можливості виїхати у них немає. Друга, лежача, дзвонить сусіду: "Прийди, переверни мене". Вона одна, зовсім була одна. Сусіди приносили їжу, готували, мили. Просто, чужі люди з двору. Померла вже. Немає її більше.
У нашому під'їзді сусідку всім світом доглядали. Спочатку від ковіду, потім ногу зламала. Приходили також, з двору, зовсім чужі люди. Вона жива досі. А чужі люди стали рідними. Приїжджають, обіймаються, радіють, що живі. Виїжджають, прощаються, як назавжди.
Набережна, Нова Каховка до війни
А є люди, які з дому не виходили жодного разу за весь час. Два з половиною роки! Не виходять. Не беруть паспорти, допомогу, не спілкуються з сусідами. Родичі приносять їжу, вони її по полицях складають. Так і живуть. Ви думаєте, вони здорові? У них не вистачило сил це переварити. У кожного своя психіка. Вони ховаються від горя так.
Нас в Україні немає?
Весь будинок і раніше був дивним, а зараз тим більше. Одні посварилися, інші просто не вітаються, а треті, навпаки, стали ближчими. Такі випробування нам послані.
А перевізники в дорозі чують стільки історій. Свідком не була, сама не телефонувала, лише чула від перевізників. Але дві жінки говорили одне й те ж саме.
Люди у сквері на площі Сільських будівельників в Новій Каховці. Квітень 2022 року
Ось недавно одні розповідали, як телефонували щодо своїх дітей, випускників, які закінчували онлайн, до Міністерства освіти. А там їх запитали: "Ви звідки?" Вони відповідають: "З Нової Каховки". А їм у відповідь: "Такого міста в Україні немає." Жінки просто отетеріли. Нас немає?
Від редакції: Novakahovka.city нагадує про особисту відповідальність та піклування читачів про здоров’я психіки. Які фрази говорять про те, що вашим близьким потрібна психологічна допомога і як плекати стійкість під час війни.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
