Про гранатометника 67 бригади Добровольчого українського корпусу на позивний "Пона" Йосипа Штремпела ми вже розповідали. Нагадаємо, до війни він проживав у селищі Козацькому Новокаховської громади. Займався бізнесом: виробляв тротуарну плитку, паркани, пам'ятники. Коли почалася пандемія ковіду, закрив свій цех, працював у лікарні апаратником.
З початку повномасштабного вторгнення Йосип допомагав односельцям, через два місяці окупації вивіз свою сім'ю в безпечне місце до Тернополя, наступного дня пішов із сином Миколою добровольцем захищати рідний край.
Не стали чекати виклику
Про історію бійця його дружина Тетяна Скрипка розповіла Суспільному.. За її словами, у військкоматі Йосипу і Миколі сказали, щоб вони чекали виклику. Але вони не могли чекати і пішли добровольцями у ДУК “Правий сектор”.
“Нам потрібно йти, що відвоювати наш будинок”, - сказав Тетяні чоловік.
Вона просила їх, щоб були разом, а коли вони розділилися, дуже переживала. Постійно обом телефонувала, тривожилася, коли не виходили на зв'язок.
“Якщо загине один, то буде добре, а якшо обидва, то ти не переживеш, - сказав їй чоловік. - Тому ми й розділилися”.
Рвався до своєї домівки
Він постійно подумки рвався на Херсонщину, яка стала для нього рідною. Брав участь в обороні багатьох населених пунктів: Давидів Брід, Новогригорівка, Білогірка, Березнегувате, Біла Криниця, Троїцьке, Миколаївська область, Площанка Луганської області.
Якось дружина із дочкою Богданою змогли на три дні приїхати до нього у Вознесенськ.
Потім Йосив визволяв Велику Олександрівку на Херсонщиниі, захоплено розповідав, що майже дійшов до Берислава, звідки до рідної домівки — всього 8 кілометрів. А матері, яка залишалася в Козацькому, він по телефону сказав:
“Мам, якщо я постукаю вночі у вікно, ви не лякайтеся. Я скажу: “Доброго вечора, ми з України!”
Останній бій
Але Козацьке визволяли інші підрозділи. Бійців 67 бригади перекинули на Луганщину. Йосип прийняв останній бій під Площанкою Сватівського району.
У лісосмізі, де наступали вагнерівці, хлопці тримали оборону 13 березня під девізом: "ні метра нашої землі ворогу". У загарбників була 20-кратна перевага. Пальці “Пона” від стрільби з автомата були спалені майже до кісток. Але ніхто не відступив, бійці билися самовіддано і звитяжно.
Бачачи відданість наших героїв, вороги їх накрили з артилерії. Йосип зазнав поранення, але намагався врятувати життя пораненому командирові. Та їх знову накрила арта, рівняла все з землею, осколки від снарядів пройшли крізь тіло і голову, воїн загинув. А через 26 днів помер і командир у лікарні.
Щоб був справжнім Героєм
Йосипа Щтремпела поховали в Тернополі, де нині перебуває його родина. Посмертно йому надали звання Почесного громадянина Тернополя.
У нього залишилися дружина, син, донька та неповнолітня донька. Син зазнав тяжкого поранення на фрониі, проходить курс лікування.
Тетяна просить усіх небайдужих людей підтримати петицію про присвоєння її чоловікові звання Героя України. Наразі петиція набрала 11700 голсів з потрібних 25 тисяч. На підписання залишилося 35 днів.
“Я не хочу, щоб він був героєм на словах, - каже донька Богдана. - Я хочу, щоб він був справжнім Героєм”.
А поки Тетяна береже прострелену і пробиту осколками в останньму бою куртку чоловіка і його наручний годинник з розірваним ремінцем... Він досі йде, відміряючи час пам'яті.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
