1778 рік донині вважається офіційною датою заснування Херсона. І хоч з цією датою, як і з іншими, що стосуються великих міст на півдні, "не все так однозначно", саме того року Російська імперія закріпилася у межиріччі Дніпра і Південного Бугу.
Через кілька років буде завойований Крим, заснована Таврійська губернія на лівому березі Дніпра, натомість Херсонщиною ж тривалий час вважатимуть неозорі степи на правому березі Причорномор'я, які охоплювали терени навколо теперішніх Кропивницького, Тирасполя, Одеси. Саме такою була Херсонська губернія з центром у Херсоні.
Український історик і журналіст Роман Кабачій у своїй статті для ВВС News Україна пише про історичні й культурні причини патріотизму тимчасово окупованої Херсонщини.
Власне "на широкі херсонські степи" відправляє свого героя Миколу Джерю Іван Нечуй-Левицький з серця України – Черкащини. Українців з найближчих губерній використовували як "підручний матеріал" для заселення краю. Формувалася Чорноморська Україна.
Але українці не прибували на пусте "Дике поле". До приходу сюди Російської імперії тут існувала мережа паланок (організаційних структур) та зимівників (хуторів, своєрідних фермерських господарств) Запорізьких Січей, дві з дев'яти яких перебували на початку XVIII століття на території нинішньої Херсонщини, – це Кам'янська на правому березі Дніпра та Олешківська на лівому.
Козацький хрест на цвинтарі при в'їзді в місто Берислав (правий берег нинішньої Херсонщини)
Попри те, що лівобережна частина входила до Таврійської губернії, Херсон як останнє велике місто на Дніпрі притягав до себе як господарський і культурний центр. Приміром, жив у Олешках, будучи в опалі за свої проукраїнські погляди, засновник краєзнавчого музею Віктор Гошкевич: на роботу в Херсон добирався через річку.
На лівому березі, у Чаплинці, заснованій турбаївськими повстанцями (виступили проти кріпацтва в кінці 18 століття - ред.), народився драматург Микола Куліш, роки юності якого пов'язані вже з Херсоном.
Губернський статус Херсона, утримуваний усе ХІХ століття до 1917 року, ніс привілей культурного центру у порівнянні до промислового Миколаєва та торгівельної Одеси. На театральній сцені Херсона, поруч з Єлисаветградом, ставили свої постановки корифеї українського театру.
Через Правобережжя в Херсон заходили й літературні впливи. Осердям українського життя в місті стала так звана Стара Громада, що отримала в часи Української революції формальну назву "Українська хата".
На чолі її стояв письменник Микола Чернявський, до якого навідувалися свого часу Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко та інші.
"Українська хата" організувала навесні 1917 року кілька тисячних мітингів на підтримку Центральної Ради. Тоді ж в місті започаткувалася громада Автокефальної церкви, яка проіснувала до 1924 року. Заснований хор за лекалами капели "Думка" Нестора Городовенка, яким керував Гнат Ситник.
Певний ментальний кордон, який творився поміж правим і лівим берегом нинішньої Херсонщини, відзначали уже в роки українізації представники більшовицької ЧК-ДПУ-НКВС.
Вони писали, що якщо у Каховці та Скадовську лунають заклики до відновлення монархії й "єдиної неділимої", то в околицях Берислава і Херсона – вільної України та гетьманату.
Про це свідчать документи державного архіву Херсонської області. Херсон був центром Херсонської округи у 1923-1930 роках.
1944 року виникла Херсонська область у її сучасних кордонах з територіальною перевагою на лівому березі.
Етнічний чинник
Принцип заселення півдня представниками різних націй формував як національну терпимість, так і нову систему цінностей, в основі якої лежали ринково-економічні відносини та особиста свобода кожного. Український елемент в цьому процесі відіграв ключову роль.
Багатонаціональний характер Херсонщини можна було порівняти з Бессарабією. Проте, якщо остання остаточно увійшла до УРСР в 1944 році у своїй багатоманітності й такою вже залишилася, то Херсонщина на момент того року її практично втратила.
На території краю були польські, чеські, російські, молдавські, німецькі, єврейські села і шведська колонія у нинішньому селі Зміївка. Багато сіл носили тюркські (ногайські) назви від часів перебування в цих степах ногаїв, витіснених царатом в Крим.
У міжвоєнний період було два національних райони на правобережній частині – німецький з центром у Високопіллі (Кронау) та єврейський в Калініндорфі. У самому Херсоні на той час було три основних громади – українці та росіяни по 36% та євреї – 25%.
Польський костел у селі Правдине (історична назва Цареводар) зараз перебуває на лінії розмежування на підступах до Херсона
У 1944 році проведено тотальну зміну топонімів, які могли натякати на будь-яке національне розмаїття – знищено тюркський колорит у назвах краю, вичищено німецькі і єврейські назви, навіть польські Янівки стали Іванівками.
У містах набирала обертів русифікація, на селі ж навпаки – домінуючий український елемент почав поглинати російський, польський, молдавський. Сталося це не без "допомоги" радянської політики перемішування народів та окремих груп. У 1944-1951 роках на Херсонщину прибули ешелони з українцями із Польщі, спершу лемками та холмщаками, а в 1951 році – з бойками.
Якщо перші встигли переважною більшістю втекти на Західну Україну, то другі осіли назавжди. Проте усі вони "відкривали очі" українським колгоспникам на можливість вільно висловлювати свої погляди, мати право до релігійних потреб тощо.
Один з переселенців – лемко Адам Фемяк відкрито виголошував, що "коли б людям дали свободу, як про це говориться в Положенні про вибори, то жоден комуніст не був би обраний, оскільки вони всім остогидли. Комуністам, звичайно, рай, а решті – помирай".
У наступні роки практика перевезення чи вербування до життя в степах жителів із західних і центральних областей УРСР продовжилася. Проте не зникло одне – повага до іншості.
Господарчий чинник
Херсонський письменник Антон Санченко відзначав, що в регіоні існує "потужний фермерський рух і дух власності та захисту своєї землі". Проте він не згадує про корені цього явища, яке насправді стосується не всіх херсонських районів.
З одного боку, історія нам говорить про функціонування тут хуторів-зимівників, більшість їх існує на мапах в назвах теперішніх сіл. Коли більшовики згорнули НЕП і почали колективізацію, степовики нарікали: "От якби дать сюди Махна, то ми усі б чисто пішли в повстанчеські загони". Мова тут радше про північніші регіони Херсонщини, зайняті вирощуванням зернових.
Південь – Гола Пристань, Олешки, Скадовськ, Каланчак – спеціалізуються на овочівництві, виноградарстві, баштанництві.
Після розвалу колгоспної системи херсонські селяни не здали свої паї в новостворені форми колективної власності (паї досягали 8 га на людину), а стали господарювати самі. Символом цієї "овочевої свободи" став оптовий ринок у Великих Копанях.
Чорнобаївка
Задовго до того, як Чорнобаївка стала відомою в Україні, на Херсонщині її знали за двома ознаками: очолюваний Дмитром Моторним колгосп-мільйонер (що дорівнювало слову заможність) і Чорнобаївський народний хор.
У 2004 році єдиною "помаранчевою діркою" серед округів областей півдня і сходу був округ 186, до складу якого входили Білозерський район, зокрема, Чорнобаївка та Комсомольський район Херсона.
Віктор Ющенко переміг тоді також в інших приміських сільських районах – Гола Пристань, Скадовськ, Цюрупинськ (Олешки), але в рамках округів цього вже було не зауважити.
"В останні роки культурний Херсон саме тим був цікавий, що почали з'являтися дуже різні альтернативи, коли людина могла знайти для себе події на будь-який смак, і не тільки подивитися, але й взяти участь, – говорить Олена Афанасьєва, директорка центру молодіжних ініціатив "Тотем". – А як подивилася, які афіші зараз вішають по Херсону окупанти, то це відкидання на 20-30 років назад".
Афанасьєва нарікає, що з кожного десятка її знайомих по культурних ініціативах херсонців виїхало дев'ятеро: "Виїхали найбільш активні, закріпилися по резиденціях, влаштували дітей. І я боюся, що коли визволять Херсон, у культурному сенсі там буде Олешківська пустеля".
Статтю подано з невеликим скороченням
Фото в тексті: Роман Кабачій
