– Пам’ятник руйнується, а нікому до цього діла нема, – каже товариш. – Говорив з депутаткою, яка опікується пам’ятками історії, вона промовчала.
На верхній плиті монументу відвалився шматок граніту. На табличці напис: «Героям громадянської і вітчизняної воєн від молоді будівництва Каховської ГЕС».
– Та краще його зовсім демонтувати, кому він потрібен? – кажу.
– Ти що! – вигукує товариш. – Це ж наша історія. А хто не знає минулого, у того не буде майбутнього, – повторює завчену фразу.
Ми з Леонідом виросли на одній вулиці у селищі залізничників на околиці Нової Каховки. У десятому класі від здав іспити на водійські права. Його мати була щаслива: тепер у дитини є професія, яка прогодує.
Після автодорожнього інституту він одружився. Зрозумів, що на оклад інженера важко прогодувати сім’ю. Подався на заробітки на Північ Росії. Був начальником автоколони, але пересів за кермо – водії отримували удвічі більше.
В Україну повернувся після розвалу СРСР. Займався бізнесом, створив кілька фірм по торгівлі продукцією місцевого коньячного заводу. А на пенсії запав на історію – від епохи Петра Першого до Другої світової. Читає історичні романи, дивиться фільми, захоплюється Наполеоном і Черчиллем.
– А давай спитаємо у молодих, чи знають вони, хто такий Наполеон або Ленін, – пропоную.
Леонід замислюється.
Рік тому Український інститут національної пам’яті рекомендував владі Каховки демонтувати пам’ятник «Легендарна тачанка». Він важить 102 тонни, з яких 98 – бронза. У радянські часи був одним із культових монументів. Сюди приїздили туристи з усього СРСР, тут приймали у піонери, фінішували спортсмени у щорічному марафоні, проводилися урочисті заходи на честь комуністичних свят.
За часів незалежності пам’ятник занепадав. Ніхто його не охороняв, вандали відрізали фрагменти з бронзи. У Каховці і Новій Каховці лишилося чимало інших монументів, що увічнювали громадянську війну: «Дівчина в шинелі», «Солдат і матрос», пам’ятник Фрунзе, обеліск на місці переднього краю Каховського плацдарму тощо. По них дискусій майже не було.
А щодо демонтажу «Тачанки» чимало каховчан обурилося: «Ми категорично проти. Це наша історія. Це наша візитівка. Зруйнувати її не можна».
Урешті Каховська міськрада проголосувала проти демонтажу, звернувшись із проханням до президента і парламенту не чіпати пам’ятник. Під час розмови губернатора з істориками була пропозиція створити біля «Тачанки» музей під відкритим небом, куди звозити декомунізовані пам’ятники з усієї області. Тоді «Тачанку» не треба буде демонтувати. Однак досі ні обласна, ні міська ради не прийняли жодного рішення. А після дискусій доля «Тачанки» знову нікого не цікавить.
Ми з Леонідом гуляємо парком. У кінці алеї на лавці сидить дівчинка років 12. Біля неї стоїть новенький самокат. Льоня зупиняється:
– Що ми хотіли запитати?
– Про Наполеона, – нагадую.
– Ах, так! Сонце, – звертається він до дівчинки. – Ти знаєш, хто такий Наполеон?
– Торт! – миттєво відповідає вона з посмішкою.
Леонід ошелешено кліпає очима.
Я аплодую.
