10 червня виповнюється 70 років одному з найвідоміших сучасних українських письменників – Василю Шкляру. За роман «Залишенець» («Чорний ворон») у 2011 році йому була присуджена Шевченківська премія. Однак він її так і не отримав – в указі тодішнього президента Віктора Януковича про нагородження лауреатів прізвище Шкляра не з’явилося.
А я пригадав, як у ті дні взяв інтерв’ю у В. Шкляра. Працював у редакції «Газети по-українськи» в Києві. Прийшовши на роботу, зазирнув у комп’ютер, щоб передивитися свіжі новини. І тут прочитав повідомлення Шевченківського комітету про оголошення лауреатів.
Я підійшов до заступниці головного редактора Людмили Микитюк і сказав їй про це. Вона курирувала відділ «Культура», і я вряди-годи писав їй матеріали, хоча працював в іншому відділі. У Люсі (як ми називали її між собою) засвітилися очі. Адже роман про Чорного Ворона був уже майже 2 роки на слуху.
– Треба взяти інтерв’ю у Шкляра, – сказала вона. – Але в мене усі журналісти зайняті. Здаємо матеріали в номер. Візьметеся за це?
Я відразу погодився, бо Шкляра знав по Спілці письменників. Нас познайомив Анатолій Кичинський. Раніше ми зустрічалися у будівлі Спілки на якихось заходах або на з’їздах, віталися, хоча особливо дружніх стосунків не мали.
Люся дала мені телефон Шкляра і вказівки, в якому руслі має бути інтерв’ю. Я зателефонував Василю Миколайовичу, і ми поговорили телефоном. Розмову записував на диктофон, тож наступного дня (18 лютого 2011 року) інтерв’ю вийшло в газеті. Ось його текст.
Шкляр готовий отримати Шевченківську премію з рук Януковича
Шевченківську премію з літератури одержав письменник 59-річний Василь Шкляр за роман «Залишенець» («Чорний Ворон»). Над ним працював 13 років. У творі йдеться про повстанський рух за незалежну Україну в Холодному Яру в 1920-х. Сума премії — 325 тис. грн.
— Я вірив, що отримаю її. Сказав собі: ну от, сталося так, як і мало бути. Першим після голосування зателефонував поет Василь Герасим'юк. Сказав одне слово: «Є!» — і відключився. Потім привітали Марія Стеф'юк, яка дуже за мене вболівала, Іван Драч. Дві доби телефон був гарячий. Доки говорив із кимось 10 секунд, пропускав кілька дзвінків. Телефонували з усієї України, від усіх політичних спектрів.
Чи не дивно, що за цієї влади ви отримали премію?
— До Шевченківського комітету входять митці, які поза політикою. Вони зважували роман за художніми якостями. Якби це була якась пропагандистська книжка, то інша справа. Дивно те, що премію не дала попередня влада.
Торік Оксана Пахльовська (дочка Ліни Костенко – прим. О. Г.) вагалася, чи приймати премію з рук Віктора Януковича. Ви візьмете?
— Пахльовська тоді була в Італії, то її справи. Я ще не знаю, хто вручатиме, навіть указу нема. Якщо президент — то візьму із його рук.
У вас відкриється друге дихання після такої нагороди?
— У мене воно відкрите давно. На жаль, бракує часу на втілення задуманого. Треба писати кіносценарій за великим романом «Маруся» про нашу знамениту отаманшу.
«Чорного Ворона» перекладатимуть іншими мовами?
— Уже є пропозиції. Від багатьох відмовлявся. Я працюю на українського читача. Мене цікавить, щоб книжка вийшла в престижному видавництві. Бо воно донесе твір до широких читацьких кіл, а не просто надрукує для статистики.
Ваші книжки прибуткові?
— Звичайно. Жодного разу не скористався послугами спонсорів. Це принципова позиція — не видаватися за чужі гроші. Видавництва самі звертаються, навіть коли ще нема нічого написаного. Чекають рукопису, бо знають, що він принесе прибуток. Усі мої романи виходили на рівень бестселерів, бо долали межу накладу 10 тисяч примірників.
За вашим твором зніматимуть фільм?
— Почнемо знімати, коли зберемо кошти. Збір триває у тім числі методом народної толоки, коли жертвують звичайні люди. Перший внесок зробив чоловік із російським прізвищем із Алчевська. Але стартовий капітал — 20 мільйонів гривень. Із капелюхом їх не збереш. Ідуть переговори з продюсерськими агенціями з-за кордону.
Матиму розмову з польським режисером Єжи Гофманом. Він хотів, щоб я написав сценарій до фільму «Тарас Бульба», але цей проект зірвався. Якщо він має здоров'я, хотів би, щоб узявся за екранізацію. Бо у нас із режисерами давня хвороба: вони талановиті, але не мали можливості знімати українське кіно. Тож нема з кого вибирати.
Моя знайома зауважила, що отаман Чорний Ворон для неї схожий на футболіста «Шахтаря» — Дмитра Чигринського. У вашому уявленні який він?
— У моїй уяві він є, — сміється Василь Шкляр. — Я не бачу точного аналога серед сучасних акторів. Хоча радили придивитися до Олександра Дяченка. Він близької фактури, але не знаю, який за духом. Старші актори — Хостікоєв, Бенюк, не кажучи про Ступку, — не підходять за віком. Повстанці були молодими хлопцями від 18 до 25 років. Отаман був фізично могутній, просто велетень, із довгим чорним волоссям. Чекісти залишили його точний опис. Навіть є одна світлина, але сумніваюся, що на ній він.
Ви міфологізуєте своїх героїв?
— Література вимагає узагальнень. Не так уже я їх міфологізую. Роман написаний на міцній документальній основі.
Як гадаєте, в нас переважає чоловіча чи жіноча проза?
— Це умовний поділ. Я ділю літературу на цікаву та нудну. Вона може бути з великими претензіями і потугами на філософію, але нецікавою. А що багато жінок серед літераторів — це не зашкодить. Хай творять масове письменство.
На що витратите гроші?
— Я ніколи не планував такі речі. Для письменника гроші — це засіб для відтворення фізичних сил, щоби творити щось нове.
Та Шевченківську премію В. Шкляру, як я вже казав, не дали. Тоді був організований народний збір коштів, і прості громадяни України зібрали для письменника суму, еквівалентну премії.
Пізніше я брав інтерв'ю у нині покійного письменника і афориста, колишнього дисидента за часів СРСР Володимира Ільковича Голобородька. Ми говорили про творчість Павла Загребельного. який якраз пішов у засвіти. Між іншим я попросив Ільковича оцінити українських прозаїків нового покоління. Про В. Шкляра він сказав таке:
«Великі надії подавав Василь Шкляр. Але він уловив читацьку тенденцію і став писати детективи, а така література не може стати класикою. Тим паче давати за детектив Шевченківську премію було б повним маразмом. Хай візьме й напише соціальний роман».
Але соціального роману, на відміну від П. Загребельного, В. Шкляр так і не написав. Поки що він героїзує історію України ХХ століття. Попри те залишається одним з найвідоміших письменників України.
Вітаємо Василя Миколайовича із ювілеєм! Творчої наснаги і многая літа!
