Яскраво закінчилися Дні українського кіно в Новій Каховці. У суботу разом з показом кінострічки «Дике поле» відбулася зустріч глядачів із режисером фільму Ярославом Лодигіним.
«Дике поле» - українсько-нідерландсько-швейцарський фільм, екранізація роману відомого українського письменника, поета і співака «Ворошиловград» Сергія Жадана. Стрічка є дебютною режисерською роботою Ярослава Лодигіна. Фільм вийшов в обмежений український прокат 8 листопада 2018 року. Ярослав Лодигін раніше займався короткометражкою «Золотий парашут» (2010). «Дике поле» – його перша повнометражна робота.
Сюжет і герої фільму
Герман не був удома, у рідному місті на сході України, уже багато-багато років. Але зникнення його старшого брата змусило хлопця повернутися на Донбас. Незрозуміло, де брат Германа та що з ним сталося. До того ж сімейний бізнес, стара бензоколонка, залишився без нагляду, за що і вирішив узятися хлопець. Бензоколонку хочуть забрати собі в руки місцеві «бізнесмени», щоб творити свої справи. І ці люди мирними методами дуже рідко працюють. У той же час Герман у рідному місті знаходить друзів дитинства та свою любов. Він вважає своїм обов'язком у цьому Богом забутому місці захистити бензоколонку та близьких йому людей від бід, які зустрічаються на кожному кроці.
Режисер Ярослав Лодигін і актор Олег Москаленко
У картині зіграли: Олег Москаленко (серіал «Мажор»), Олексій Горбунов («Голод-33», «Хайтарма»), Володимир Ямненко (серіал «Мажор»), Руслана Хазіпова («Україна, гудбай»). Продюсери Володимир Яценко і Міклош Гімнеш.
Історія створення
У лютому 2013 український режисер Ярослав Лодигін повідомив, що він, разом з письменником Сергієм Жаданом, розпочав підготовку до екранізації роману «Ворошиловград». Початково кошторис фільму мав скласти від 500 тис до 1 млн гривень. Переговори з інвесторами велись в Україні та за кордоном.
Певний час існувала ідея створити за мотивами роману міні-серіал із 4-8 серій, дія якого розпочиналася б у 2014 році у підвалі СБУ, де слідчий намагався з'ясувати, чим займалися герої під час окупації міста. Втім, від цієї ідеї відмовились, оскільки виходила уже геть інша історія.
Реально кошторис стрічки склав 31 млн грн (1 млн 200 тисяч доларів США). У 2016 році проект фільму став переможцем дев'ятого пітчингу Держкіно, де фільм отримав 15,5 млн грн держбюджетних коштів. Згодом на пітчингу у Коттбусі (Німеччина) фільм додатково отримав €1,5 тис. У березні 2018 року стало відомо, що у 2017 році фільм також зібрав понад 1 мільйон грн (40 тисяч швейцарських франків) на швейцарській краудфандинговій платформі wemakeit.com. Також до фінансування фільму долучились компанії Київстар, неназваний Фонд та ТРК Україна.
Що розповів режисер
Перед початком перегляду Ярослав Лодигін зазначив, що до 2015 року в Україні виробництво кінострічок було практично занедбано через відсутність підтримки з боку держави. Тепер уже маємо 45 повнометражних стрічок. Це прогрес, є що показати. З’явилася велика хвиля фільмів, режисерів і сценаристів. Глядачі отримують задоволення, а Україні є що повезти на кінофестивалі. Ярослав попередив, що фільм містить нецензурну лексику, але він в цьому не винен, бо це екранізація роману.
А після закінчення стрічки, яка триває майже дві години, глядачі мали змогу поспілкуватися з режисером. Журналісти NovaKahovka.City першими поставили режисеру кілька запитань. Потім до розмови підключилися інші глядачі.
Ярослав Лодигін виступає перед глядачами Нової Каховки
Чи довго ви працювали над фільмом?
Самі зйомки тривали десь два місяці. 80 відсотків матеріалу знято в місцях, де розгортаються події роману, біля Старобільська на Луганщині. Знімали неподалік від прифронтової лінії. Решту відзняли навколо Києва і в столиці. Над сценарієм ми працювали років п’ять, перериваючись на іншу діяльність – Революцію Гідності, початок війни, пошук грошей. Було 13 версій сценарію. А потім ще був рік монтажу.
Як ви знайшли виконавця головної ролі?
Це молодий актор Олег Москаленко. Він служить у Молодому театрі в Києві. Можливо, хтось бачив його в телесеріалах. Він до цього грав другорядні і третьорядні ролі. У нас Олег з’явився в головній ролі і за цю роль він отримав «Золоту дзиґу» – Національну кінопремію – за найкращу чоловічу роль. Я шукав його протягом семи місяців, допоки тривав кастинговий період. Передивився на роль Германа десь 120 різних акторів – відомих і невідомих. Навіть приїжджав ваш земляк, який родом з Херсона, танцівник балету Полунін. Я серйозно хотів узяти його на цю роль. Але виграв цей кастинг Олег Москаленко. Виходячи з того, що Полунін потім натворив, я щасливий, що не взяв його.
Олег Москаленко і Олексій Горбунов
У фільмі знявся наш зірковий земляк – Олексій Горбунов, який зіграв роль Пастиря…
– Олексій Горбунов народився на Русанівці і зараз живе в Києві. Після початку війни на Донбасі він повернувся в Україну, вирішив більше не зніматися в російському кіно. Хоча у нього була прекрасна кар’єра в Москві. Йому за один знімальний день платили по 10-15-20 тисяч доларів. Таких гонорарів йому в Україні не світило. Але він прийняв таке громадянське рішення. Хоча його кар’єра і фінансове становище постраждало. Та ми отримали назад прекрасного актора, якого тепер можна знімати в українському кіно.
Коли чекати наступних шедеврів? – запитала із залу дівчина.
– Дякую за слово «шедеври», – посміхнувся Я. Лодигін. – Фільм був у прокаті у 2018 році. Я знаю, що в Новій Каховці є лише один кінотеатр, там був один показ. Але тоді тільки починався український кінопрокат. А наші кіномережі ставляться до українського кіно дуже насторожено. Особливо в маленьких містах.
Наш фільм пройшов прокат в Україні і побував майже на всіх континентах. Його можна подивитися безкоштовно в інтернеті. Щодо «шедеврів». Думаю, вже в наступному році повернуся до розробки наступних фільмів. Коли закінчиться моя робота на Суспільному мовленні і телебаченні.
Як сам Жадан поставився до фільму?
– Коли він уперше дивився, то у нього була дуже негативна реакція. Він дивився ще не до кінця змонтовану версію у мене вдома на комп’ютері. Там ще не було всього звуку і деяких сцен. Тому Сергій сказав: «Це х…ня». Після того його думка змінилася, він про це багато разів казав публічно. І я зрозумів, що не можна показувати автору ще не готову версію. Бо я знаю, що буде дороблено, чого не вистачає. А людині, яка цього не знає, важко сприймати. Потім у нього була схвальна реакція, йому дуже сподобався Герман і ті проблеми, які ми вирішили екранізувати із структури роман. Бо цей твір дуже складний до адаптації на екрані. Але роман – це роман, а кіно – це кіно. У нас із Сергієм залишилися чудові стосунки. Ми разом взялися за розробку фільму за його іншим романом «Інтернат». Я написав сценарій і сподіваюся, що цей фільм також відбудеться. Для мене важлива довіра Сергія, це свідоцтво того, що він не розчарований нашою співпрацею.
Чи не страшно було екранізовувати твір відомого письменника, у якого чимало прихильників?
– Я теж ставлюсь до Жадана з величезною повагою. Коли я почав читати роман у 2010 році, то з перших сторінок відчув спорідненість із головним героєм, який закінчив той самий історичний факультет у Харкові, як і я. На сьомій сторінці він проїжджає мимо мого будинку, відправляючись у свою подорож. Я відразу був прикутий до читання і сприймав цю історію як персональну. Переживав її разом з героєм. Твір мені здався дуже кінематографічним. Я такого не бачив на екрані – цю земля, таких людей. Я з дитинства добре знав такі краєвиди і подібних людей. І цю іржу, в якій тут робиться бізнес. Для мене це було чимось романтичним, красивим. Я спробував відобразити на екрані це з любов’ю. Думаю, що разом з оператором і художником-постановником нам вдалося зробити з не дуже видовищного об’єкту, як стара заправка, щось таке, що ці люди люблять. Мені здається, що нам вдалося передати любов персонажів до цієї іржі.
До речі, ця заправка несправжня, ми її побудували своєю знімальною групою. Коли ми приїхали знімати фільм, до нас приходили різні люди, колишні бізнесмени. Казали: «Ми читали цей «Ворошиловград», насправді все було не так. Я знав Германа». Або: «Я Герман». Усі знали подробиці цієї історії, бо вона доволі універсальна для нашої країни. Думаю, кожен малий чи середній підприємець, який намагався побудувати свій бізнес у дев’яностих чи нульових, своє «дике поле» пережив. Власне, таким людям і присвячена ця історія. Але ця заправка шокувала власника землі, який кілька разів там з’являвся. Він не зрозумів, яким чином вона там з’явилася. І не міг повірити, що вона несправжня.
Як ви знімали коней вночі? Вони справжні?
– Так, коні справжні. По-перше, хочу сказати, що жодна тварина не постраждала. А їх у фільмі чимало. Собаку ми не вішали. Взяли у краєзнавчому музеї опудало вовка, перефарбували хутро на окрас вівчарки і повісили. Тобто, вона вже була мертва давно, років 40. Вівці теж вижили. Ви бачили одну, а там ще була вівця-дублер. Вони дуже нервові тварини, стресують на знімальному майданчику.
Сцену з кіньми ми знімали найдовше. Денну частину цього епізоду, коли наші герої їдять пігулки, знімали на Старобільщині. Але таку кількість коней, костюмів і людей, які проходять повз кабіну КамАЗу, ми не могли привести на Старобільщину. Тому нічну частину знімали на пагорбах Трипілля в Київській області. Люди, які готували цих воїнів, масовку, художники по костюмах, менеджери по масовках, дуже засмутилися, коли побачили фінальний монтаж. Бо красивих костюмів, які вони пошили, практично не видно. Але це кіно, тут все не покажеш. Загалом ми зняли десь годин 10 корисного матеріалу. Зараз обговорюємо можливість зробити розширену версію фільму для телебачення – серій чотири.
Чи не хотілося б вам щось переробити у фільмі?
– Я подивився його десь тисячу разів – на монтажі і в кінотеатрах. Люблю дивитися з глядачами, щоб побачити реакцію. Вона в кожній аудиторії різна. І ви дивились його по-своєму – як дивляться в Стокгольмі, в Харкові, в Києві, в Торонто. Для мене це означає, що задумане зроблено. Нема якихось випадкових речей. Звичайно, якби я робив цей фільм зараз, то він виглядав би зовсім інакше. Але це порожня фантазія, в якій нема сенсу. Сподіваюся, що все, чому я навчився в цьому фільмі, в наступних стрічках проявиться. Але дивитися один фільм тисячу разів – це важко.
Чия була ініціатива епізоду з Сергієм Жаданом?
– Сергій вважає, що це його найкраща роль у кіно. Він з’явився на екрані упродовж 9 секунд. У попередній роботі «Поводир» він був на екрані 3 секунди. Сергій дуже любить зніматися, але як музикант у кліпах та в короткометражках по своїх оповіданнях. Я запропонував йому декілька ролей на вибір. Але і у нього, і у фільму був щільний графік, тому роль охоронця йому знайшли в останній момент.
Сергій Жадан в ролі охоронця
Мені важливо було, щоб він сказав репліку. І він сказав слово, яке всім запам’яталося. Працювати з ним – велике задоволення. Він дуже відкрита, чемна, проста людина. Раджу вам прочитати роман «Ворошиловград». Він значно більший за кількістю тем, ніж кіно. Також раджу його останній роман «Інтернат».
Вячеслав Костенюк і Олексій Масюткін
Наприкінці зустрічі одна глядачка розповіла, що 5 років тому дивилася в Одесі українські короткометражні фільми. Вони були, на її погляд, такої низької якості, що вона вирішила більше українських стрічок не дивитися. Але після трьох днів показів фільмів у Літньому театрі Нової Каховки переглянула свою позицію і зрозуміла, що якісне українське кіно є і його варто дивитися. Тож Ярослав Лодигін наголосив, що варто подякувати організаторам цих показів – КП «Агенція регіонального розвитку»: директору Вячеславу Костенюку і менеджеру проєкту Олексію Масюткіну.
Нагадаємо, раніше в рамках Днів українського кіно в Новій Каховці відбулися покази фільмів Олександра Довженка «Земля» та Антоніо Лукіча «Мої думки тихі».
Повністю фільм можна подивитися за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=HuLeL32RQzk
Обережно: нецензурна лексика і еротичні сцени. 18+.
