15 травня у Херсонській міській бібліотеці ім. Лесі Українки відбулась відбулась зустріч з журналістом, письменником, істориком Вахтангом Кіпіані. Він презентував свою книгу «Справа Василя Стуса», розповів про свою роботу над виданням, відповів на запитання присутніх. Про це розповіло Суспільне.
У книгозбірні Вахтанг Кіпіані дякує присутнім за цю зустріч. Говорить, що буде намагатись коротко розказати про книжку і відповісти на запитання. Чоловік каже, що книга має два виміри. Пояснює, скільки працював над нею.
«Ви часто питаєте скільки років я працював – пів року – книжка вже готова. Тому що я перед цим 25 років збирав матеріал. Але ця книжка не була б можлива, якби в 2014 році, не стались ті історичні події, і не були б прийняти низка законів про так звану декомунізацію. Якби не ці закони, цієї книжки б не було. Бо українська держава протягом 25 років існування зберігала секрети комуністичного радянського союзу. 2010 чи 2011 рік я знімаю фільм про радянського розвідника Миколу Кузнєцова, люди старшого віку пам’ятають його, про подвиг розвідника. Архів КГБ відкриває фонди, там є справа про бандерівців. А в справі десятки закладок. Я кажу – не зрозумів? А це, кажуть, не можна, це ще засекречено. 2011 рік, Кузнєцов загинув в 1944-му, українська держава зберігає секрети НКВД… Якби я сьогодні взяв ту справу в руки, в ній би закладок не було».
Як продовжує говорити письменник, у 2014 році Український інститут національної пам’яті ініціював ці зміни. За його словами, вже 6 років діє закон, поки тільки суцільні плюси. Якщо матеріали про справу є, вони видаються на руки.
«В черговий раз, коли я прийшов до архіву СБУ, попросив кілька різних справ, зокрема справу Стуса. Мені було цікаво подивитись оригінал, бо я бачив тільки вирок і кілька окремих документів. Мені принесли цю справу, я подивився, погортав, спитав чи можна фотографувати. В мене спитали – у вас флешка є? Я дав диск, через 15 хвилин я покинув архів СБУ. Тобто вони мені все відсканували. Я витратив на підготовку 15 хвилин. Решта було читання шести томів справи вже в електронній формі. Прочитав декілька разів і зрозумів, що якщо це ущільнити в один том, це реально прочитати і зрозуміти не тільки історію Стуса, ми знаємо чим вона закінчується, а зрозуміти як система починає стежити, потім знаходять людей, в яких може про нього щось буде, паралельно саджають інших, при чому іноді за статтями на кшталт зґвалтування. Як намагалися зробити зі Стусом та його друзів назвати злочинцями», - продовжує Вахтанг Кіпіані.
Як говорить автор книги, дійшов до історії людини, яка точно не збиралася помирати в тюрмі, в якої були великі творчі плани, який був літератором, в якого був син, дружина, великі амбіції, він знав собі ціну, і знав, що він з великої літери літератор. Говорить, що ця книжка взагалі не про поезію, тут про людину.
«Я пішов до агентства «Віват», ми з ними три книжки випустили, і вони сказали: давайте зробимо. Тому через пів року книжка і з’явилася. Моя ідея була не різати документи. Залиши все в повному обсязі, і залишити все детально і об’ємно про один рік життя Василя Стуса. 13 травня 1980 року було порушено справу про Василя Стуса. А 13 травня 2021 року – Медведчука, його адвоката. Стуса відправили в табір, і потім ми не знаємо про його життя нічого. Ми не знаємо про зошит з віршами, який в нього було вилучено. Наче він був мало цінний, і наче був спалений. Я в це не вірю. Все що ми знаємо про арешт, суд, перебування в таборі і смерть – все це є в цій книзі. Ці п’ять років його життя – є суть цієї книги», - говорить письменник.
За словами Вахтанга Кіпіані, в залі суду Василя Стуса захищали лише дві жінки по справі – це були його подруги – Галина Коцюбинська і Світлана Кириченко. Це унікальні особистості. Ця історія подається як легенда, але вона виявилася правдою. Тобто сиділи якісь люди, але ні дружини, ні сина, ні матері, ні сестри – не було. Вони не знали про суд, бо їм не повідомили. Як додав Кіпіані, Василю сказали, що рідні від нього відмовились. Справа була закрита за відсутності справи злочину. Тобто він не був злочинцем, визнаним радянською владою. Відповідно ті люди які його судили, звинувачували, конвоювали і людина, яка його захищала - зробили злочин в історичному сенсі.
Письменник розповів, що коли книжка виходила, він мав взяти дозвіл на тексти, ці 12 блогів, і коли книга вийшла, то синові Стуса Дмитру її подарував. Син написав, що книжка хороша. Минув рік і на одному з каналів, Дмитро сказав – що книжка є політиканством і скільки можна чіплятися до людини (Віктора Медведчука, який був адвокатом Стуса – прим. ред.). Чому так - Кіпіані так і не зрозумів.
