Новий міністр освіти і науки України Оксен Лісовий ініціював суспільне обговорення скорочення кількості предметів у середніх школах.
"Два роки ковіду та рік повномасштабного вторгнення. Навантаження на дитину дуже високе: і психологічне, і розумове. Це і про велику кількість предметів, і про навчання онлайн, і про додаткові заняття, щоб надолужити втрачене.
Наприклад, у 7-9 класі діти наразі мають близько 20 предметів. Таку кількість складно засвоїти і без стресу та онлайн-навчання (подекуди без гаджетів, адаптованих навчальних програм тощо). А в наших умовах – це на межі можливостей. Тож зрештою діти все одно зосереджуються на тих предметах, які обирають для себе як пріоритетні. Це я бачу і як батько, і тривалий час спостерігав як директор Малої академії наук".
У коментарях до посту очільника МОН на фейсбуці українка Олена Коченко поділилася досвідом навчання своїх дітей у школах Польщі. Зокрема, розповіла, чому її учням там сподобалося більше.
Пані Олена на початку повномасштабної війни виїхала з трьома дітьми до Польщі. Там вони майже чотири місяці ходили до школи – у другий, шостий та восьмий класи. Причому у дві різні школи. Влітку вона з дітьми повернулася на Батьківщину. Весь цей навчальний рік в Україні її діти дуже сумували за польською школою і страждали в українській.
Так, Коченко розповіла, що найбільше сподобалося в польській школі:
- помірне навчальне навантаження, набагато легша програма, ніж в українській школі;
- майже повна відсутність домашніх завдань, лише інколи задавали додому якісь цікаві проєкти або невеличкі вправи;
- кількість контрольних та тестів на тиждень обмежена, у вчителів є спеціальний календар, де вони записуються на проведення тестів. Більше 3 тестів на тиждень в одному класі проводити не можна. Для порівняння – в Україні у дітей часто буває 4 – 5 тестів і контрольних на день;
- вчителі дітей поважають, атмосфера на уроках доброзичлива, не було постійного тиску та залякування оцінками;
- проводили багато екскурсій та подорожей;
- смачна їжа в їдальнях;
- на більшості перерв діти гуляли надворі;
- в класах до 20 учнів, немає другої зміни – і це були звичайні державні школи.
Отже нашим науковцям і освітянам є над чим працювати Адже досі навчання в українських школах здебільшого відбувається за радянськими лекалами. Це викликає у дітей лише байдужість і роздратування. Тому частина вчителів починає ставитися до роботи формально: мовляв, я вам пояснив (пояснила), а ваша справа - вчити чи не вчити.
Пригадую, як своєму онукові в Новій Каховці я пояснював, що таке геометрична прогресія, і допоміг вирішити доволі просту, як на мене,задачку. Він аж упрів, бідолага. Його мати - моя дочка - цього пояснити не змогла. Благо, я в школі і технікумі завжди знав математичні предмети на "відмінно", тому деякі знання ще залишилися.
Торік у квітні дочка з онуком виїхала до Польщі. Там за рік онук пройшов два класи.
