У Київському державному будинку художньої і технічної творчості відбувся показ п'єси “Херсонські історії порятунку”. Авторка документальних жіночих історій — літераторка Яна Малига з Нової Каховки. Вона записувала їх від жінок, які тікали від “русского міра”, коли сама виїжджала з окупації.
Режисером і продюсером вистави став Ярослав Карпець, засновник і головний редактор видавничої майстерні YAR з Києва. А постановницею — талановита столична актриса, керівниця фольклорно-театральної студії "Квітуча Україна" Ірина Климовських-Боровська.
Кожен блокпост міг стати останнім
Протягом майже двох годин актори розповідали історії жінок із Херсонщини про пережите під час окупації та виїзду на підконтрольну Україні територію. Але це були не просто монологи і діалоги. Розповіді супроводжувалися музикою, хореографічними елементами, колективними сценками.
Вистава починається із сигналу повітряної тривоги і звуків вибухів, потім на сцені з'являються перші героїні. Актори розповідають про шлях із окупації своїх героїнь — 13-ти різних жінок із Херсонщини. Одна з них народжує дитину в перші дні війни, потім з нею пускається у довгий і виснажливий шлях через ворожі блокпости. Інша із жахом спостерігає, як її рідне місто повертається у радянські часи. Ще в однієї розпухли ноги від сирості у підвалі. А деякі змогли вибратися лише з третьої спроби. І для всіх них кожен блокпост міг стати останнім.
У невеликій камерній залі глядачі із завмиранням слідкували за дійством, у декого на очах були сльози, чулися тяжкі зітхання. А після фінальної сцени актори були винагороджені палкими оплесками.
Виставу готували сім місяців
Коли Ярослав Карпець розповідає: натрапив на "Херсонські історії порятунку", то відразу зрозумів, що ці жіночі історії втікачок із окупації, переселенок — не просто літературний матеріал, а ціле дійство, ціла сценічна історія, яку можна втілити в театрі. І що ці історії написала неймовірно творча й активна авторка.
- “Ці історії абсолютно документальні, — розповіла NovаKahovka.City Яна Малига. У Новій Каховці авторку знають як заступницю начальниці відділу культури і туризму Новокаховської міської ради та місцеву поетесу. — Ці 13 розповідей я записувала, коли виїхала торік у кінці квітня через Давидів Брід до Кривого Рогу. Там на вокзалі спілкувалася із біженцями — жінками і чоловіками. Пересиджували цілу добу, тому був час. Потім ще протягом двох місяців збирала розповіді. Деякі надсилали, деякі розповідали. Переважно про те, як люди виїжджали з окупації”.
Пані Яна каже, що виставу готували сім місяців. Головна заслуга в постановці, на її думку, належить Ярославу Карпцю, адже сама авторка нині знаходиться на Західній Україні і не могла бувати на репетиціях.
- “Тому Ярослав ще своїм оком побачив ці історії, — додає Яна Малига. — Вони разом з Іриною проробили велику роботу. Цією виставою нагадуємо, що Нова Каховка і Херсонщина — це Україна. І що нас не тільки будуть згадувати, а й допомагати”.
Репетирували під час ракетних обстрілів
“Торік я був менеджером грантового проєкту “"Дocвід війни: Українські голоси”, — розповів NovaKahovka.City Ярослав Карпець. — Ми створили альманах, де було зібрано майже 100 українських авторів. Це внутрішньо переміщені особи, військовослужбовці ЗСУ, волонтери. Серед текстів, які надіслали для альманаху, були історії Яни Малиги із Нової Каховки. Коли почитав, то зрозумів, що з цього літературного матеріалу можна зробити документальний театральний спектакль. У листопаді я знайшов пані Ірину Климовських-Боровську. Вона поетеса і акторка, моя френдеса у Фейсбуці. Запропонував їй переглянути цей матеріал. Їй текст сподобався, і ми почали працювати над виставою".
За словами Ярослава, працювали під час ракетних обстрілів, повітряних тривог, блекаутів. Було непросто: зібрати акторів, знайти сцену, репетирувати. Режисер називає постановку п'єси під час війни “театральним героїзмом”.
У постановці разом із Ярославом Карпцем та Іриною Климовських-Боровською взяли участь молоді актори: Каріна Чубарєва, Євгенія Стоцька, Ксенія Суботіна, Анастасія Дрозд, Анна Санжаревська, Олена Куценко, Валерій Гаврилюк. Більшість із них — переселенці з Херсонської і Донецької областей. Частина з них — вихованці студії "Квітуча Україна", є ще студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.
“Бували курйозні випадки, коли всі просто падали від сміху”
“Я на сцені з дитинства, — зізнається NovaKahovka.City Ірина Климовських-Боровська. — А ось уже три роки навчаю дітей в цьому будинку творчості. - Найскладнішими у роботі над цією виставою були технічні речі. Сцену нам давали на певні години двічі-тричі на тиждень, бо тут багато гуртків. А під час репетицій часто бували повітряні тривоги. І ми з дівчатами змушені були спускатися у підвал. Також були психологічні складності. Я все-таки старша жінка, а акторки — молоді дівчатка. Серед них є такі, що втратили свої домівки, а приїхавши до Києва, починали все з нуля. Як мама двох дітей, я розуміла, через що ці діти пройшли. Мені було важко стриматися, щоб не сказати, що мені їх шкода. Навпаки, говорила, що у них все гаразд, ми націлені і йдемо вперед”.
Постановниця каже, що легше працювалося з акторками, які вже вчаться в універститеті. З ними більше працювали над психологічною заглибленістю в розкритті персонажів. А з початківцями треба було працювати над постановкою голосів, рухами на сцені тощо.
- “Хоча життя було сповнене трагізму, але на репетиціях ми іноді сміялися, — зізнається пані Ірина. — Бували курйозні випадки, коли всі просто падали від сміху. Тобто, намагалися триматися, щоб дітям було цікаво. За сценарієм кожному персонажу продумували його історію життя. Коли дівчата занурювалися у це і шукали свої спогади, то їм було легше видихнути”.
Ярослав Карпець погоджується з тим, що виставу “Херсонські історії” доречно буде зіграти у звільненій Новій Каховці. Він подавав 6 разів заявки на гранти щодо фінансування цього проєкту, але щоразу отримував відмову.
- “Театр — це складна конструкція, — каже режисер. — Потрібно перевезти людей, реквізит, підготувати приміщення для його зберігання тощо. Наприклад, у нашій виставі є три дзеркала. Я спеціально їздив у “Епіцентр”, щоб вибрати їх. Потім шукав фахівця, аби він змайстрував для них рами. Закуповував м'ячики у вигляді кавунів та інший реквізит. Якщо ваша мерія допоможе нам вирішити логістичні питання, то ми обов'язково приїдемо.
З вересня автори проєкту мають намір показати «Херсонські історії» на інших театральних майданчиках Києва і у навчальних закладах столиці.
Фото і відео автора
