34-річна каховчанка Ірина Тищенко виїхала з мамою та донькою з окупованої Каховки через п’ять місяців окупації. Зараз вони проживають у Тернополі. Ірина — майстриня, яка виграла конкурс на фінансування арт-майстерні. Зі слів жінки, зі 133 учасниць перемогу здобули 12. Ірина розповіла Novakahovka.city як їй вдалося написати бізнес-план з нуля і підготуватися до відкриття майстерні “Тепло” у Тернополі.
Студія в Каховці
У Каховці я мала студію під назвою "Колорит". У ній займалися переважно діти, іноді дорослі. Ми працювали з прикладним ужитковим мистецтвом: валяли вовною, ліпили з полімерної глини, шили різні вироби. Малювання в нас не було. Я майстер-самоучка, не навчалася офіційно. Просто дивлюся на річ і розумію, як її виготовити, а потім можу повторити — так працює мій мозок. Почала пробувати робити замовлення ще до відкриття студії. Працювала в Станції юних натуралістів у Каховці, де вела два гуртки, організатором культурно-дозвіллєвої діяльності у Каховському міському культурно-методичному закладі.
Майстриня Ірина Тищенко
Період в окупації мені допомагала пройти моя подруга, яка зараз живе в Німеччині. Ми з нею зустрічалися, підтримували одна одну, могли довго говорити. Це був період, коли не знали, кому можна довіряти, а кому ні. І поруч була така людина, з якою можна поговорити про те, що болить і не боятися, що зрадить. Ми вірили до останнього, що ось-ось нас звільнять.
Від'їзд з Каховки
Каховка зараз в окупації. Ми з родиною — з мамою, донькою і котом — виїхали через нашого доброго знайомого волонтера, який допоміг організувати автобус для жінок і дітей. Він хотів, щоб якомога більше жінок та дітей виїхали з окупації.
Ми виїжджали ненадовго і сподівалися, як усі, що скоро повернемося. Мама сиділа на ліках, без яких не могла прожити і дня. Ми бачили, що покращення не було і поговорили з мамою, вона також про це думала. Грошей на виїзд не було. Я звернулася до друзів, щоб хтось допоміг з виїздом, і наш знайомий каховчанин одразу сказав нам “Я вас вивезу”. На момент окупації його не було в Україні.
У студії "Колорит", Каховка, до війни
Добиралися через Запоріжжя після п'яти місяців окупації з котом Кексиком. Він дуже мужньо пережив дорогу. Як тільки дізнавалися, що ми їдемо з твариною, відмовляли. Було важко навіть знайти житло, щоб тимчасово зупинитися. Нам не було до кого їхати, бо всі родичі, такі самі як і ми, шукали варіант, де б зупинитися. Нашим завданням була просто виїхати. Що буде далі — ми якось не встигали подумати. Була важка дорога. Ми хотіли просто від неї відпочити і зрозуміти, куди далі їхати. На подобові квартири нас не хотіли брати, тому що ми були з котом.
З Миколою Колодяжним, фото на згадку
У Запоріжжі нам зустрілася добра людина — Микола Колодяжний, директор благодійного фонду “Імпульс.ua”, який дивився за тваринами своїх друзів, а його квартира була порожньою. Він нас пустив, дав ключі, не знаючи, хто ми. Сказав, що можемо пожити тиждень. Але ми не збиралися на такий час зупинятися, а виїхати раніше. І в цей же вечір у доньки піднявся ацетон. Але усі виклики ми пройшли. Все одно знаходилися люди, які брали нас саме через те, що ми їхали з котом.
Адаптація в Тернополі
Зупинилися в Тернополі, де зараз винаймаємо житло. Спочатку було важко знайти роботу, як усім, хто виїхав у нову громаду. Я знайшла внутрішній спокій через віру в Бога. Моя 10-річна донька мала психологічні проблеми через війну — не розмовляла, запиналася. Ми працювали не з одним психологом, а зупинилися на підтримці психолога з Херсона, а потім знайшли допомогу в Тернополі через християнську школу. Я пішла туди на співбесіду на вакансію вихователя групи продовженого дня, і мене взяли. Минулого навчального року я працювала на цій посаді і забрала доньку до цієї школи. І донька змогла там відійти — роззнайомилася з однолітками.
Пошук фінансування
З часом моя директорка підказала мені ідею взяти участь у конкурсі благодійного фонду "Світло реформації". Першого разу я не змогла написати бізнес-план, думала спочатку, що ніколи цього не зроблю, були серйозні вимоги до учасників. Але вдруге, коли мені попалася заявка, я відчула, що вже психологічно готова прийняти цей виклик, і почати активно працювати. Бо був певний час розгубленості, я думала, що нікому не потрібна і взагалі не було розуміння як жити далі, не бачила сенсу. Я зібралася і подала заявку, бо мала досвід і бажання. Писала бізнес-план майже місяць.
З донькою
У конкурсі брали участь 133 учасниці, чиї ініціативи готовий був підтримати фонд. Відбір тривав серед жінок, які самостійно виховують дітей як ВПО на Західній Україні. До категорії учасниць входили матері-одиначки, вдови, розлучені жінки без будь якої підтримки збоку чоловіка, або одружені, але в ситуації, коли чоловік з інвалідністю й забезпечення сім’ї повністю лежить на плечах жінки. З нами попередньо проводили співбесіду, я дуже переживала, по кілька разів передивлялася свій бізнес-план, але мені вдалося виграти грант.
Я вже знайшла приміщення, закуповую матеріали та меблі, планую відкрити арт-студію в кінці липня у Тернополі.
Нова арт-студія "Тепло"
Моя нова арт-студія називається "Тепло". Це творчий простір з майстер-класами з декоративного мистецтва: валяння вовною, ліплення з полімерної глини, випікання картин текстурною пастою, шиття, ботанічний барельєф. На початку я проводитиму майстер-класи сама, але планую залучати інших майстрів.
Майстер-класи розраховані для всіх від 6 років: на дітей молодшого та старшого шкільного віку, дорослих, сімейні пари, виїзні корпоративи та різні свята. Є багато цікавого і для дорослих.
Ірина Тищенко в своїй майстерні у Каховці
В інстаграмі я залишила сторінку студії з Каховки, тут можна побачити як у нас все працювало.
Відновлення і нове коло підтримки
Моя донька зараз почувається краще. Звичайно, ще не вистачає друзів, бо почалися канікули. Під час відвідування школи у неї було більше контактів. Я знайшла подруг і творчих однодумців у Тернополі. Євангельська церква "Хліб життя", куди я ходжу, дуже підтримує мене. Познайомилася з подругою-художницею з місцевої студії. Відновлюватися краще вдається, коли ми з донькою разом проводимо час, я кидаю все і спілкуюся з нею.
