Хто з історичних діячів, чия діяльність так чи інакше була пов’язана з Херсоном, є символом міста? Херсонці висловили свою думку.
Таке питання жителям Херсонської громади поставили в межах онлайн-дослідження «Ідентичність херсонців, символи міста та коммеморіація», проведеного на замовлення БО «Фонд громади міста Херсон «Захист».
До списку включили Потьомкіна
Херсонцям запропонували проголосувати за одного із зазначених історичних діячів або назвати власний варіант – ім’я людини, яку вони вважають достойною бути символом міста.
Серед запропонованих на вибір імен історичних постатей були письменники Микола Куліш, Дніпрова Чайка, Микола Чернявський, художник Олексій Шовкуненко, філантроп Джон Говард, Герой України Віталій Скакун та інші.
Автори дослідження додали до цього переліку й постать Григорія Потьомкіна, яка є суперечливою з огляду на його роль у розбудові Російської імперії та сучасні процеси деколонізації в Україні. Забігаючи наперед, зазначимо, що великий відсоток херсонців усе ще вважають його символом міста.
Згідно з результатами опитування, людиною, яка уособлює нині Херсон, є драматург Микола Куліш – за нього проголосували 38% респондентів. З невеликим відривом – Джон Говард (37%), а замикає трійку лідерів голосування Олексій Шовкуненко (25%).
Хто такий Микола Куліш
Драматург Микола Гурович Куліш народився 1892 року в Чаплинці тодішнього Дніпровського повіту. З 9 років навчався у церковно-парафіальній школіі, де виявився здібним учнем. З 1905 року навчався в Олешківському міському чотирикласному училищі. Тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів.
Під час Першої світової війни воював на передовій, став прапорщиком, був пораненим і контуженим. З початку 1918 року — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.
У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.
Після встановлення радянської влади він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.
Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Єлизаветграді. У 1922 році працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 році написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921—1922 років на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання.
1925 року переїжджає до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Григорій Епік та інші. У цей період входить до літературної організації «ВАПЛІТЕ». Веде багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким познайомився 1925 року.
З початком 1930-х років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літературознавців творчість Миколи Куліша стає однією із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Публіка та вищі ешелони влади категорично не сприйняли драму «Маклена Граса».
Меморіальний камінь у Чаплинці на місці хати Куліша. Фото 2015 року.
Після того як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.
У грудні 1934 року Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв'язках з ОУН. Йому призначили 10 років Соловецьких таборів. 3 листопада 1937 року розстріляний в урочищі Сандармох, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Лесем Курбасом, Валер'яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком, Григорієм Епіком та іншими діячами культури і літератури.
Реабілітований 4 серпня 1956 року за відсутністю складу злочину.
У Чаплинці на місці батьківської хати Куліша, яка не збереглася, стоїть меморіальний камінь. В одній зі шкіл селища до війни була музейна експозиція про письменника. Що з з нею зараз - невідомо.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграммуєм
