Продовжуємо наші психологічні понеділки разом з психотерапевткою Світланою Коваль. Що робити і як справлятися з такою руйнівною за своїми наслідками ситуацією, як зникнення одного чи багатьох близьких?
Мало що може зрівнятися за відчуттям болю з невизначеною втратою. Коли людина, яка отримала звістку про зникнення близької людини, опиняється між вірою коли-небудь знайти її та відчаєм ніколи не зустріти.
Спершу позначу, що ця ситуація негайно накладає відбиток безпорадності. Веде до того, що невизначеність і безсилля стають постійними супутниками у житті людей, які зіткнулися з цих лихом.
По-друге, переживання болю, пристосування до життя із втратою починається від слова «після». Тобто ми виходимо з того, що життя певної людини закінчилося. Ми маємо прийняти цей факт і навчитися жити без неї. Але коли люди «зникають», для їхніх родичів ця ситуація не завершується. Бо вони не можуть перестати турбуватися про своїх зниклих близьких, або їм це вдається з великими труднощами. Прийняти втрату як остаточну неможливо. В душу постійно проникають розпач, надія та страх.
Саме слово «зникнення» набуває тут особливого значення. Адже люди насправді не зникають! Вони або продовжують десь жити або, якщо вони померли, то існує цілком певне місце, де це сталося і де знаходяться їх тіло. І щось з двох має бути істинним.
До того ж, родичів оточують знайомі, які знають історію життя і зникнення самої людини, її сім’ї. Скорбота і страх відображаються на стосунках з членами родини зниклої особи. Ці почуття обтяжують взаємини, часто стають причиною розриву. А люди, що переживають втрату, залишаються наодинці зі своїм горем. Замикають у собі цей біль ще більше.
Які відчуття можуть охопити?
Безслідне зникнення близької людини – це завжди втрата за особливо тяжких обставин. Родичі зниклого стикаються з такою новиною несподівано. Розшук зниклого, цілеспрямовані дії, щоб зрозуміти причини такого випадку не дають жодного результату. Або взагалі неможливі через небезпеку у даному регіоні. Часом, щоб вижити, людям навіть доводиться самим відмовлятися від пошуків. Це перенасичує і без того складні переживання. А саме:
1. Втрата без прощання
Усвідомлене прощання досить важливе перед розлукою назавжди. А при зникненнях люди не мають можливості попрощатися один з одним.
2. Значення прощання
Щоб знайти здатність прийняти таку жахливу подію, як смерть коханої людини, ритуали абсолютно необхідні. Багатьом дуже допомагає можливість востаннє побачити тіло померлого і торкнутися його. Перш за все, це блокує фантазії, що все залишається, як і раніше, що людина все ще жива і скоро повернеться.
Крім того, це дозволяє, особливо у разі раптової смерті, попрощатися зі знайомим образом, з тими рисами, які найбільше подобалися в людині. Тільки після того, як факт фізичної смерті прийнятий, можна дозволити людині померти соціально. Це значить почати тужити за нею і планувати своє майбутнє без неї. Це вкрай болісний процес.
3. Смерть як реалії життя
Завдяки ритуалу прощання набуває певної форми. І це часто полегшує розставання назавжди.
Особливо уважно слід враховувати потреби та побажання тих, що тужать за загиблим. Якщо у разі насильницької смерті родичі не хочуть бачити загиблого, щоб не втратити образ живої людини, то в цьому необхідно піти їм назустріч. У такому разі прощання може здійснитись через фотографії та інші пам'ятні речі.
Важливо, щоб люди мали змогу висловити своє горе та свої почуття. Уникнення їх з різних причин та застосування заспокійливих засобів лише завуальовує біль і може призвести до відкладених і важких реакцій.
4. Скорбота як реакція на утрату
Вважати зниклого безвісти мертвим – означає визнати, що його існування не визнається не лише як живого, а й як мертвого. Це тих, чиї близькі зникли безвісти, позбавляє можливості провести ритуал прощання та похорону. Біль від втрати важко виразити так, щоб це стало визнанням факту смерті і не залишало би надії на те, що кохана людина жива.
Родичі забороняють собі переживати почуття скорботи. Щоб не загинути від розпачу, його пригнічують та уникають. Страх перешкоджає скорботі й печалі за померлим. Ці переживання капсулюються в тілі і можуть стати причиною психосоматичних захворювань.
5. Надія на те, що розлука невічна
Надія, що зниклий безвісти таки з'явиться знову, залишається. Це веде до стану ступору і ставить питання про те, чи можна взагалі в таких випадках говорити про скорботу. Протягом перших тижнів, місяців, а часто й років скорбота сприймається як зрада стосовно зниклого. Людина робить все, щоб не втрачати надії на зустріч.
При цьому втрата вже сталася: стосунки, якими вони були до зникнення, остаточно втрачені. Якщо людина з'явиться знову, все одно буде існувати непоправний відрізок життя, прожитий далеко один від одного.
6. Зниклий безвісти як центральна вісь сім'ї
Фізично відсутня, можливо, вже померла людина стає центром життя соціальної групи, сім'ї. Найчастіше це стає причиною психопатологічних реакцій.
Її образ або ідеалізують, або демонізують. Причому одна крайність може переходити до іншої. При зведенні зниклого в ідеал його близькі безуспішно намагаються зробити все можливе для зниклого безвісти, надати йому бездоганного образу, продовжити його життя.
При очорнінні зниклого на нього проектується агресія: «Якби він, як людина, був відповідальним за сім'ю, не ліз, наприклад, у політику, ми б не потрапили тепер у таке жахливе становище».
Ця стаття - спроба наблизитися до розуміння всієї складності зазначеної теми через осмислення процесів горювання у «звичайних» обставинах, тобто коли відомо, як саме відбулася смерть, коли можливе поховання відповідно до прийнятих ритуалів. Через розуміння таких процесів має стати зрозуміло, що може означати для рідних та друзів втрата близької людини при її зникненні, і скільки сил вони витрачають за цих обставин продовжувати жити та рухатися уперед.
За матеріалами робіт Барбари Прайтлер та Давида Беккера
підготувала Світлана Коваль, психотерапевт онлайн
спеціально для Novakahovka.city
