«Один сильно дружив з руськими. Зносив їм награбоване. То його після деокупації облили бензином. Згоріло 80% тіла, і досі по лікарнях. Одного знайшли повішеним. Знаючи його, можу запевнити, що сам він цього не робив би. Жінка з сином відкрили магазинчик, де торгували намародереним. Він і ходив у руській формі. То як наші зайшли, мати напилася таблеток і вмерла. А син вчадів. Чи сам, чи помогли…»
Ці розповіді жителів села Мала Олександрівка Бериславського району – уривки з репортажу видання hromadske про сільських колаборантів. Про те, які стосунки складаються між тими, хто виїхав з окупації, та тими, хто залишався. Про те, як люди вчиняють зі зрадниками та мародерами, не чекаючи, поки з ними розбереться поліція. Можна припустити, що приблизно така ж ситуація чи не в кожному деокупованому селі Херсонщини, де люди – самі собі закон, зазначає журналістка Наталія Мазіна…
Історичний досвід
Після Другої світової війни у багатьох країнах із тими, хто співпрацював із нацистами, розправлялися з особливою жорстокістю. У Норвегії дітей, народжених від "змішаних шлюбів" — тобто з німцями, як і їхніх матерів, запроторювали в психушки. Пояснювали, що треба "змити цю ганьбу". У Франції за чотири місяці після звільнення Парижа засудили до страти майже 7 тис. людей, 1500 вироків встигли виконати. Жінок, які спали з німецькими солдатами, привселюдно стригли наголо. А поліцейських просто забивали як худобу. І це робили добропорядні громадяни, які всю окупацію провели тихо-мирно, а після приходу американців почали затято боротися з "фашистською чумою". Суди над колабораціоністами припинилися 1949 року, коли генерал де Голль закликав не ділити націю на героїв і зрадників.
- “Франції потрібні всі її діти”, — сказав він.
1953-го колишнім колаборантам оголошена амністія. Законом заборонили згадувати їм про співпрацю з окупантами. Таким чином питання колабораціонізму французи вирішили остаточно через 9 років після звільнення від нацизму. У країни лишилося тільки героїчне минуле. Ганебні сторінки історії були вирвані.
Нам буде важче
Звісно, у нас не буде так, як у Франції майже 80 років тому. По-перше, інші часи й інше суспільство. По-друге, нашим колаборантам і зрадникам є куди тікати — в неосяжні простори РФ.
Але ставлення до колоборантів у тих, хто виїхав з окупації, таке ж непримиренне. Про це свідчать дописи корисувачів у телеграм-каналах та фейсбучних спільнотах. У новокаховчан, зокрема, особливу ненависть викликають найбільш одіозні фігури. Наприклад, “хлопці Киви” (екснардепа, що втік до Росії) Руслан Агаєв, Максим Карий та Ігор Білоус. На їхню адресу висловлюють недвозначні погрози.
- “Якщо не будуть ефективно працювати наші правоохоронці, тоді правосуддя чинитиме вулиця”, - зазначає користувач із Нової Каховки.
- “Та їх самі орки будуть ліквідовувати при відступі, - припускає інший новокаховчанин. - Щоб не зливали нашим слідчим інформацію про злочини окупантів. Та й зрадників ніхто не любить. Навіть ті, кому вони прислужують”.
Голова Херсонської ОВА Олександр Прокудін опублікував такий текст у Фейсбуці
“Не думайте, що після перемоги нам буде легше, - повчав на недавньому тренінгу журналістів у Києві відомий публіцист і телеведучий Віталій Портников. - Насправді все буде набагато важче”.
Я думаю, що він насамперед мав на увазі проблему колаборантів. Як потім нам досягнути громадянського миру і суспільної злагоди на Каховському плацдармі? Як пробачити землякам, які працювали у створених росіянами “адміністраціях”, проводили з ними святкові заходи, служили в їхній поліції, здавали атовців і активістів, учили дітей співати гімн Росії, тусилися з окупантами в кабаках, лікували їх, мародерили у домівках сусідів?
Ці питання поки що відкриті. Чи зможуть на них дати відповіді політологи, соціологи, психологи та інші фахівці — покаже майбутнє.
