До редакції Novakahovka.city надходять питання і пропозиції від людей, які пропонують допомогу. Ми перенаправляємо ці запити до волонтерів. Одне з питань, яке прийшло від читачки: “Скажіть, людям нема куди їхати чи вони не хочуть?” Нерозуміння, чому у момент небезпеки мешканці сіл відмовляються від допомоги, прокоментувала психотерапевтка Світлана Коваль, яка надає підтримку онлайн.
Про безпорадність і злість
— Чому люди себе не рятують або не дають себе врятувати? - спитала мене знайома.
Я сьогодні, як психолог, цілу годину вмовляла людину «сісти» у рятувальний човен. Просила її подати мені руку та допомагати собі ногами, щоб я змогла її перехопити та затягти у човен.
Говорила їй про те, що вона потрібна, що молода та має ще довго жити. Що їй вдасться все налагодити, повернутися до життя.
Та руки вона мені не подавала. Натомість вона завзято пручалася, говорила про те, що я не щира у своїх бажаннях, що я не її хочу врятувати, а просто роблю свою справу. Що їй краще залишитися там, де вона є — це все, що вона мала. Що вона нікому не потрібна: в неї нема ані чоловіка, ані дитини. «Може, те й на краще», — сказала вона…
***
Ми були у кабінеті, ніякого човна не було — все відбувалося в уяві, але наші почуття, з якими я зверталася до людини та її власні — справжні. Молода жінка була впевнена в своїх діях, думках, очікуваннях.
***
Бажання жити, боротися народжується в людині. Тут має бути задіяна злість, енергія фрустрації: «Ах так! Начувайся же! Я йду!»
Якщо ж людина обирає безпорадність — значить обирає передбачуваність: я ж знаю, що все марно! Як тільки я звідти виберусь, знов буде якась халепа!
Але ж життя взагалі — це річ непередбачувана, і багато що не складається і не складеться через незалежні від нас обставини. Дитяча позиція — очікувати, що в світі повинно все відбуватися так, як хочемо ми. Доросла — прийняти, що не все під нашим контролем, але ми можемо впливати на те, щоб бути у безпеці.
Енергія всередині нас, у більшості випадків — явище не вивчене, а значить теж слабо прогнозоване.
***
Тож, краще і не випускати цю енергію?! Не жити?!
І відповіді на ці питання у кожного свої. А нам, хто поруч, залишається вибирати: чи змиритися з вибором людини чи ні!
