Понад 80% жителів Нової Каховки на Херсонщиниі виїхали з міста під час окупації. Вони знайшли притулок у багатьох регіонах України і за кордоном. Чимало з них були успішними людьми в рідному місті і зуміли себе проявити на новому місці проживання. NovaKahovka.City розповідає вражаючі історії наших земляків, які змогли створити успішні проєкти і працюють на благо рідної країни.
Павло Ярмій: «Потрібно було зробити бренд про незламну Херсонщину»
Громадська організація «Агенція регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад» з Нової Каховки за останні два десятиліття втілила чимало всеукраїнських проєктів. Серед них «Таврійський ярмарок», «Таврійський туристичний конгрес», фестиваль «Чумак фест», туристичний маршрут «Соляна дорога» по знаменитиму давньому чумацькому шляху тощо.
Павло Ярмій виступає на туристичному конгресі у Новій Каховці у 2020 році
— Війна мене застала в дорозі, я був у відрядженні, — згадує керівник агенції Павло Ярмій. — Потім забрав дружину і вивіз її в Миколаївську область до родичів. Повернувся до Нової Каховки, і ми разом із командою почали думати, як підтримати своїх земляків — насамперед дітей-сиріт, людей з інвалідністю, пенсіонерів.
Команда агенції забезпечувала гуманітарною допомогою жителів Нової Каховки, Таврійська і Каховки. Завозили гуманітарку до центрів соціального забезпечення, працівники яких адресно роздавали продукти харчування, необхідні товари, ліки.
— Привезти до нашого району з вільної України нічого не можна було, - розповідає Павло Олексійович. — Але у наших підприємців ще були запаси товару. Тому ми вишукували кошти, щоб його викупити і роздати нужденним. Цю допомогу отримували тисячі людей.
Утім, життя на окупованій території ставало все небезпечнішим. Окупанти та їхні посіпаки з місцевих колаборантів почали затримувати активістів.
Російські окупанти в Новій Каховці. Березень 2022 року
— Нас попередили, що за нами не сьогодні-завтра прийдуть, — каже Павло Ярмій. —Вирішили, що чекати, коли нас посадять на «підвал», немає сенсу. Тому довелося терміново виїджати на підконтрольну Україні територію.
Виїхали на Великдень, 24 квітня. Павло Ярмій відразу поїхав на свою малу батьківщину — Хмельниччину. По дорозі розвіз чотирьох членів своєї команди по інших місцях. Відзначив з батьками поминальний день. Відтак команда зібралася в Умані на Черкащині. Там пішли до міського голови для знайомства і щоб викласти пропозиції щодо своєї діяльності.
— Ми створили у місті Херсонський центр розвитку громад, - зазначає П. Ярмій. — Знайшли офіс, розпочали працювати. Залучали до співпраці релокований бізнес. Деякі члени команди агенції залишилися в окупації, тому треба було допомагати людям. Моя дружина прожила 9 місяців в окупації під Снігурівкою. Іноді чули докори від земляків з окупованої Нової Каховки, що нібито ми забули їх. Ми вирішили створити проєкт підтримки Херсонщини. Щоб насамперед показати людям в окупації, що ми їх пам'ятаємо і обов'язково повернемося. А з іншого боку, щоб ті, хто виїхали з окупації, зрозуміли, що усі ми знаходимося в одному човні. Усім нам важко, усі ми вигораємо, в усіх тяжка ситуація. Це найгірший момент у нашому житті — жити без друзів, без рідного міста.
Так у команди народилася ідея пересувної виставки картин «Херсонщина — це Україна». Закликали художників надати свої полотна, створені під час війни для підтримки окупованих регіонів України. Через мистецькі заходи та продаж творів митців і товарів-сувенірів з принтами збирати кошти на відбудову культурних пам’яток та на підтримку ЗСУ у звільненні Південної України від російської навали.
«Цим проєктом ми скажемо тим, хто в окупації: «Тримайтесь, ми разом з вами думаємо про вас, робимо усе можливе, щоб допомогти вам! - йшлося у зверненні на сайті агенції. – Запрошуємо художників Херсонщини й України – створіть нову Херсонську Мадонну, Герніку, покажіть світу Нескорену Українську Херсонщину. Давайте спільними зусиллями зрушимо цю ношу – скажемо через культурні цінності – «Херсонщина – це Україна». Ми сильні, коли ми згуртовані, коли довіряємо один одному та підтримуємо один одного. Ця підтримка та довіра дуже потрібна жителям окупованих територій».
Спочатку до Умані привезли свої роботи 17 художників, ще троє прислали полотна. Відтак до проєкту приєднувалися інші митці, а також Національна спілка художників України. Загалом уже свої картини передали понад 60 живописців — вийшло більше 100 полотен. Загальний рівень картин досить високий. Серед авторів — 10 членів НСЖУ. Також є цікаві роботи сучасних живописців. Це мирні пейзажі та войовничі козаки, стиглі кавуни і грізні снаряди, писані красуні та зруйновані будинки — такою є зараз палітра життя.
Найдорожча картина виставки - "Іван Сірко". Початкова вартіть 900 доларів
Виставки під назвою «Незламна Херсонщина» пройшли в Умані, Кривому Розі, Одесі, Миколаєві, Львові, Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Хмельницькому. Найближчим часом буде в Трускавці. У містах, де проводили акцію, залучали місцеві адміністрації, групи волонтерів, внутрішньо переміщених осіб, партнерські громадські організації.
П. Ярмій на виставці у Львові
У кожному місті проходили аукціони з продажу картин. Також продавали підставки під телефони, блокноти і магнітики з репродукціями картин та інші сувеніри з символікою Херсонщини і України. Наразі вже зібрано біля 90 тисяч гривень. Ці кошти планують передати ЗСУ, а конкретно 57-й окремій механізованій бригаді ім. Кошового отамана Костя Гордієнка, місцем дислокації якої з 2018 року була Нова Каховка. За півроку до війни бригаду відправили на Донбас, у місті залишався тільки її штаб.
— Там служить чимало новокаховчан, — каже Павло Ярмій. — Тому було б дуже добре, якби зібрані кошти пішли на їхні потреби.
На виставці у Львові
Утім, члени команди не втрачають надії повезти виставку за кордон. Кілька перемовин із європейськими партнерами не дали результатів, але ще є шанси. Лише потім планують влаштувати остаточний розпродаж картин у Києві. Частину коштів команда агенції хоче спрямувати на відновлення культурних пам'яток. Зокрема, в Новій Каховці — архітектурних орнаментів на історичних будівлях, знаменитих «кам'яних вишиванок».
– Ця ідея була одночасно простою і великою, – каже про проєкт Павло Ярмій. Потрібно було зробити бренд про незламну Херсонщину. – Це важливо, бо ми хочемо повернутися додому.
Ольга Марковець: «Думаю, як залучити кошти на відбудову Нової Каховки»
У волонтерському русі викладачка Новокаховського вищого профтехучилища Ольга Марковець з 2017 року. Тоді пройшла навчання від Британської ради і почала займатися грантовими проєктами. Відтак у 2021 році створила в Новій Каховці благодійний фонд «Магія добра». Він опікувався підтримкою малозабезпечених верств населення, вихованців інтернатів, дітей-сиріт, багатодітних родин тощо.
Волонтери збирали вживаний одяг, сортували його і передавали нужденним. Також на пожертви місцевих підприємців забезпечували таких людей продуктами, купували товари першої необхідності. Коли почалася війна, підприємниця Анна Савостіна закрила свій магазин і пожертвувала волонтерам весь новий одяг – на суму близько 250 тисяч гривень.
Роздавали за списками родинам, які цього потребують, розвозили по всій Новокаховській громаді. Підопічними були також вихованці Таврійського реабілітаційного центру, Новокаховського дитячого санаторію "Джерельце" тощо.
Ольга Марковець
— Війна застала мене зненацька, бо я ж телевізор не дивлюся, — згадує Ольга Марковець. — Уже десь на шостий день прийшла до тями і почала разом з іншими волонтерськими організаціями займатися гуманітарною допомогою. Разом з Новокаховською міською радою і управлінням соціального захисту населення роздавали продуктові набори в 12 населених пунктах громади.
Через два місяці їй довелося виїхати з міста: попередили, що можуть заарештувати. Виїжджала разом з подругою Оксаною. У обох — особливі діти, тому здружилися. Спочатку опинилися в Польщі, в невеликому містечку. Оксана мала роботу через інтернет, працювала дистанційно, тому там залишилася. А Ольга вирішила повернутися на Батьківщину, бо розлучена, сама виховує 8-річного сина і не має матеріальної підтримки. Тож у серпні минулого року приїхала в Україну.
— Треба було за щось жити, — каже жінка. — Опинилася на Київщині, знайшла роботу в Катюжанці Димерської громади Вишгородського району методистом і викладачем в місцевому профтехучилищі. Працюю ще дистанційно грантрайтером — загалом на трьох роботах. Дуже важко. Мій день починається о шостій ранку, а лягаю о першій ночі.
Освоївшись на новому місці, Ольга Марковець виступила ініціатором створення в Катюжанці Молодіжного хабу «Твій шлях». Бо бачила, що тут зовсім нема культурного дозвілля для молоді. Це було наслідком пережитої селом 42-денної окупації.
Ремонт приміщення для хабу
Довелося проконсультуватися зі спеціалістами з досвідом створення молодіжних центрів і визначитися з фондом, до якого подаватися на грант за відповідними критеріями. Уже з розумінням, яким чином діяти, прийшла з пропозицією створення молодіжного хабу до директора училищі Руслана Недашківського. Він відразу схвалив цю ідею та надав всебічну підтримку в її реалізації. Також підтримали колеги із училища.
І хоча за грантом не було передбачено ремонт приміщення, директор училища взяв цю статтю витрат на заклад. Попри те, що училище пережило окупацію російськими військовими та зазнало збитків на 16 млн. грн.
Згодом утворилася команда із 25 учасників. З них 10 студентів та 15 вчителів. Коли Ольга Марковець уперше поділилася ідеєю з колегам, їй говорили: «класно», «круто», «хочемо, але таке буває тільки у великих містах».
Команда молодіжного хабу
Отож, своїми силами у приміщенні хабу зробили сучасний ремонт з дизайнерським оформленням у скандинавському стилі. За рахунок отриманих коштів від гранту закупили нову оргтехніку та меблі, матеріали для проведення майстер-класів, килимки для йоги. Запланували створити поліграфічну продукцію та передбачили оплату праці залучених тренерів з освітніх заходів.
Хаб урочисто відкрили 30 листопада. Він став вільним простором для молоді всієї громади. Тут проводять безкоштовні воркшопи, тренінги, майстер-класи, курсове навчання, проєктний менеджмент, працюють спортивні гуртки (волейбол, баскетбол, футбол, настільний теніс), заняття з йоги, основ з нутриціології, арт-терапії, психологічної терапії, відпочинок та дозвілля.
– Хаб зараз дуже популярний, – говорить Ольга Марковець – Учні спочатку взагалі не могли повірити, що таке можливо в їхньому селі. Питали мене, чи насправді все так буде, як я розповідаю? Чи можна буде там збиратися в позаурочний час? І що, можна буде навіть дивитися фільми та їсти піцу? А «дівочі посиденьки» можна буде зробити? Які будуть курси та майстер-класи? Чи можна приводити друзів та знайомих? Тепер усе це для них стало реальністю.
Молодь Катюжанки почувається в хабі чудово
А сама Ольга натомість лише мріє про те, щоб швидше закінчилася війна і вона повернулася в рідну Нову Каховку.
– Кожного дня цього хочу! – каже емоційно. – Я вже за цей час вивчилася на грантрайтера, маю досвід, працюю з різними організаціями. І думаю, як залучити кошти на відродження рідного міста.
Максим Кільдеров: «Якби я залишився в Новій Каховці, то як художник зміг би тільки мовчати»
Молодий художник з Нової Каховки Максим Кільдеров ще у 2020 році здивував своїми мистецькими проєктами. Він створював графіті на громадських будівлях та приватних торгових об’єктах. Провів першу персональну виставку в Новокаховській картинній галереї ім. Альбіна Гавдзинського.
Через рік він проводив персональну виставку «Контемпорарій» в Херсоні у виставковій залі Національної спілки художників. Там виставив свої роботи, пов’язані із цифровим світом, зі світом блокчейна, технологій і технологічного живопису,
Малюнок М. Кільдерова в Новій Каховці
У Токмаку Запорізької області створив мурал проти фейків. Його малюнок «ІнфоSHUM» став третім арт-об’єктом в Україні, який безпосередньо звертається до місцевих жителів, закликає їх мислити критично та вчитись відрізняти фейкові новини від правдивих. На стіні помаранчевим кольором він відтворив фейкові заголовки новин, а блакитним — їхнє спростування.
Мурал у Токмаку
А потім побував у Києві, де зробив перфоменс на «Книжковому арсеналі» і провів персональну виставку. До 30-річчя Незалежності України розмальовував арт-потяг в рамках проєкту ГогольTRAIN. На самому ж фестивалі розписав одяг відомого українського гурту Go-A. Це представники України на пісенному конкурсі «Євробачення-2021» із піснею «Шум», що посіла 5 місце у фіналі
Максим Кільдеров
Окупація Херсонщини поставила молодого митця перед складним вибором.
– Якби я залишився в Новій Каховці, то як художник зміг би тільки мовчати, – розповів Максим. – А якщо став би говорити, то це би поставило під загрозу мою безпеку, тому що вже багато кого «на підвал» відправили.
Утім, він займався не тільки мистецтвом. Разом з другом створив волонтерську організацію Humanity, допомагав місцевим продуктами харчування. Волонтери робили це за рахунок благодійних пожертвувань, проте з часом їх стало менше.
А ще відзначився тим, що розмалював підбиту російську техніку на пустирі за мікрорайоном «Сокіл». «Коли я дізнався, що є покинутий БМП, машина для перевезення піхоти, то зрозумів, що хочу його розмалювати», – написав він на своїй сторінці у Фейсбуці під світлиною, на якій закарбовано результат його праці.
Той самий БМП
У квітні М. Кільдеров прийняв рішення виїхати з окупації. Художнику вдалося вивезти кілька робіт з Нової Каховки, в тому числі і великий холст п’ять на два метри, над яким він працював з початку війни.
Відтак Максим зупинився у Вінниці. Та, як творча особистість, задумав здійснити великий мистецький проєкт у Києві. Сам собі поставив завдання: за 25 днів написати серію нових робіт, в яких висловити своє ставлення до війни. Так народилася концепція виставки FRAMED//UNFRAMED (з англійської: в рамках – без рамок).
У Вінниці переселенець з Нової Каховки розмалював будинок, де наразі проживає. Художник працює в техніці неоорнаменталізму. Це візерунки різні за формою та змістом. В них можна не лише розгледіти символи, а й прочитати рядки з відомих творів.
Будинок у Вінниці, де живе художник
Та останнім часом художник-орнаменталіст відчув друге дихання в своїй творчості: почав розписувати і продавати гільзи від снарядів і патронів та тубуси від гранатометів, а на зібрані кошти допомагати містянам в окупації та воїнам з Нової Каховки. Зокрема, за останні 3 тижні передав допомогу на суму понад 75 тисяч гривень.
– Я вирішив створити ініціативу, в рамках якої розмалюю 300 фронтових гільз 5.56 мм, 100 з яких виділю на підтримку волонтерів і 100 для воїнів, – каже Максим.
Розписані художником тубуси
За словами художника, вартість однієї гільзи становить 66 доларів, включаючи доставку по всьому світу. Люди, які купують понад 10 оболонок одночасно, отримають додатковий секретний бонус. Вироби безпечні.
Загалом Макс працює у різних техніках. Пише на полотнах, оформлює стіни в інтер’єрах, розфарбовує одяг, займається стрит-артом. Наприклад, у Новій Каховці на вулиці Торговій ціла стіна з його роботами.
У його творчості було три персональні виставки до війни - у Новій Каховці, Херсоні та Києві. Торік у серпні він відзначився участю у проекті «Потяг до перемоги». Цей проєкт «Укрзалізниця» запустила з 23 серпня 2022 року. У складі потяга за маршрутами «Київ – Ужгород» та «Запоріжжя – Львів» курсували 7 пасажирських вагонів, розписаних українськими митцями. Максим Кільдеров відобразив у своєму розписі рух опору Херсонщини.
Один з вагонів "Потягу Перемоги"
Як розповів Максим Кільдеров NovaKahovka.City, він мріє провести персональну виставку в США.
– Поки ще це на етапі перемовин, – каже Максим. – Можливо, буде в форматі онлайн. Але якщо вийде, то зможу поїхати в Америку по лінії Міністерства культури.
А поки що у нього головніше - розпис фронтових гільз і допомога ЗСУ. І це не просто розмальовка. Це внесок художника у перемогу своєї країни.
Надія Ільясова: «Стараюсь по-максимуму кожен день проживати і діяти»
– 18 лютого 2022 року я повернулася з Ірпеня, де закінчила Українську миротворчу школу, отримала диплом, – розповіла NovaKahovka.City власниця йога-студії в Новій Каховці Надія Ільясова. – Приїхала хворою на ковід, відлежувалася вдома в тяжкому стані на карантині. Мама і син теж заразилися, лежали вдома.
24 лютого зранку, коли почалися перші обстріли і вибухи в місті, вони не відразу зрозуміли, що відбувається. Надії зателефонував знайомий атовець і сказав, що почалася війна.
– Ото як є, вибігайте на вулицю, я приїхав, щоб вас вивезти в безпечне місце, – сказав він. Забрав родину Ільясової до свого приватного будинку, де був підвал, у якому можна було пересидіти у випадку серйозної загрози.
До війни в Новій Каховці Надія Ільясова була тренеркою з йоги
Так у цей день у Надії круто змінилося життя, а попереду були пригоди, поневіряння, тяжкі втрати, біди і радощі.
Спочатку була дорога в Дудчани Бериславського району, де батько Надії мав своє фермерське господарство. Залишивши в селі матір і сина, Надя вирішила з братом повернутися в Нову Каховку, адже не взяла з собою ні документів, ні одягу. На будівлі Каховської ГЕС уже висів російський прапор. Їхали через греблю тихенько, під дулами ворожих автоматів. Назустріч ішли люди, які виходили з міста.
Знайомий атовець виїхав назустріч мотоциклом, сказав, щоб негайно поверталися в село, бо тут уже розстрілюють людей. Надія із жахом дізналася про розстріл на греблі родини, яку вона знала.
У Дудчанах переховувалися в підвалі. Там розмістили матраци, зробили запас харчів. Так прожили 4 дні, у сина почалися приступи астми, ліків у селі не було, продукти закінчувалися. Тож вирішили виїжджати, бо було ясно, що скоро окупанти увійдуть до села.
Знайомий вивіз їх в Івано-Франківськ до родичів. Потім із іншими чоловіками – родичами Ільясової – пішов до військомату. І вже понад рік вони в найгарячіших точках на Сході – Курахове, Бахмут, а також на південному напрямку. Так само рідний і двоюрідний брати пішли добровольцями в ЗСУ.
А далі була евакуація під егідою Червоного Хреста до Польщі.
– Ми були там на перетримці, – згадує Надія. – Нас прихистила родина міністра освіти Польщі. Там пробули з 7 до 13 березня. Потім нас вивезли до Люксембурга, де біженців розподіляли до хост-фемілі. Це сім'ї, які готові були прийняти українців на довгий термін проживання. Ми з сином потрапили до родини Каваш-Пуц в комуні Бертранш.
Н Ільясова з сином та родиною Каваш-Пуц в Люксембурзі
За її словами, це сім'я зі Словенії. Мартін Пуц – аудитор Єврокомісі. Наташа Каваш-Пуц працює там же перекладачем. Мають четверо дітей – три хлопчика і дівчинку. Найменший син віддав свою кімнату для проживання приїжджих. Старша дочка-школярка організувала благодійний концерт, під час якого зібрала 4 тисячі євро для підтримки українців, передала в благодійну організацію.
– Живемо восьмеро чоловік в одному великому будинку, – зазначає Надія Ільясова.
Завдяки цій сім'ї Надія не сплачує комунальні послуги і за харчування. Також вони організували для приїжджих гуманітарну допомогу. Бо Ільясові виїхали з дому тільки в хатньому одязі, Надія ледь встигла прихопити рюкзак, де був її паспорт і медична картка сина – збиралася йти до лікаря. Відтак гуманітарні центри надали їм необхідний одяг.
– Через тиждень я трохи отямилася і пішла до Українського дому, який відкрили 10 березня для українців, що прибували до Люксембургу. – Я попросилася на волонтерських засадах проводити заняття з йоги. Це своєрідна психологічна допомога, якої людям бракувало. Через практику медитації можна переключитися на інший стан.
Надія до війни в Новій Каховці мала свою студію флай-йоги – йоги в гамаках. Зареєструвалася як ФОП, сама орендувала приміщення в офісному центрі колишнього заводу «Сокіл». У її студії займалося біля 200 чоловік не тільки з Нової Каховки, а і з Каховки, Малокаховки, Таврійська, Центральної Основи, Дніпрян, Козацького, Берислава. Тому мала великий досвід роботи, який могла проявити в Люксембурзі.
Згодом жінка записалася в хор Антоніо Гросу. До 9 травня готувався великий концерт на підтримку українців з Дев'ятою симфонією Бетховена. Усі кошти з концерту мали направитися до України.
Надія стала учасницею хору Антоніо Гросу
– Антоніо прийняв до хору п'ять українок, – говорить Надія. – Серед нас були дві оперні співачки з Київського оперного театру.
Відтак Н. Ільясова почала думати над тим, як запустити гуманітарний проєкт, щоб згуртувати земляків. На 7 липня організувала благодійний захід до свята Івана Купала. Там збирали кошти для українців. Підтримали багатодітні родини і тих, хто був у скруті. На 24 серпня вийшов іще масштабніший захід із залученням українців з різних країн Європи. Там поряд із симфонічними творами пролунала «Червона калина» та інші патріотичні пісні. Марія Бурмака виконала цілу концертну програму. Виступили також інші українські співаки, які осіли в Європі. Усі виступи були благодійними. Зібрані кошти спрямували на купівлю автомобіля для наших воїнів на фронті та підтримки багатодітних родин.
Українці в Люксембурзі
– На цьому івенті я познайомилася із чоловіком, який запропонував свою допомогу, – каже жінка. – Він бізнесмен із Запорізької області, багатодітний батько. Свою сім'ю вивіз сюди і реалізовував гуманітарні проєкти. Зголосився переганяти куплені автівки на фронт. Завдяки йому відправили уже п'ять автівок.
Також Надія активно займається збиранням пожертвувань через групи в Фейсбуці. Нещодавно закрили два збори: забезпечили новокаховчан, які під Бахмутом, тепловізорами і біноклями та закупили ноутбуки для айтішників, які збирають і передають інформацію про польоти ворожих повітряних об'єктів.
Ця допомога армії стала для Надії Ільясової нині головним сенсом життя.
А щоб займатися ще й улюбленою йогою, їй довелося піти на заняття в міжнародну школу тренерів, бо у неї з собою нема сертифікатів, що підтверджують її кваліфікацію міжнародного рівня. У Люксембурзі з цим строго, пояснює Надя. Без відповідних документів і знання мов неможливо десь працевлаштуватися. Після закінчення школи вона зможе отримати американський диплом. Це дозволить працевлаштуватися. Також підтягує англійську, паралельно вивчає французьку. Потім візьметься за люксембурзьку.
Надія із волонтерами
А для всіх бажаючих українців вона проводить заняття з йоги онлайн через Zoom. Уже зібралося в її групу понад 70 чоловік з різних куточків світу. Є цілі родини, які практикують йогу.
12-річний син Ільяс навчається у Європейській школі. Вона створена для працівників Єврокомісії. Там рік навчання коштує 20 тисяч євро. Але для біженців навчання безкоштовне – витрати покриває Євросоюз. Школа інтернаціональна, навчання англійською. Ільясу подобається, знайшов друзів, ровесники доброзичливі. У класі є кілька українських дітей, тримаються купи.
– Ільяс добре підтягнув свою англійську, освоїв також словенську, – говорить Надія. - Бо ж ми живемо в словенській сім'ї. Паралельно вивчає французьку.
Зараз Надія почувається психологічно уже майже нормально. Згадує, що коли приїхали до Люксембургу, була пригнічена почуттям провини, що залишила рідний край. Там – мама і тато... Картала себе, що не змогла на останок сказати їм якихось найважливіших слів. Переконати, щоб виїжджали. Але була хвора, боліли суглоби і голова, мучив кашель, їхала як у тумані, не могла прийняти розумом, що іде війна. До того ж опинилася в чужій країні без документів, без грошей, без знання мов і не знала, що робити і як далі жити.
– Але коли ти йдеш до людей з відкритим серцем, то до тебе завжди протягнеться рука допомоги, – каже жінка.
А нині вона сама займається допомогою іншим. У тому числі ЗСУ. В Івано-Франківську ходила із землячкою до місцевої школи плести маскувальні сітки. А в Люксембурзі вже на різних заходах зібрала чимало тисяч євро для закупівлі різного спорядження бійцям на фронті. Допомагає також братам і знайомим новокаховчанам.
Надія Ільясова до війни
– Постійно збираємо і відправляємо хлопцям посилки – дізнаємося, що їм потрібно, – каже Ільясова. – Завдяки моїм заняттям з йоги в Новій Каховці у мене є досить самодостатні клієнти, які підтримують фінансово наші збори для ЗСУ.
Після війни Надія Ільясова планує ще два-три роки пожити в Європі.
– Кожен має бути на тому місті, де він максимально ефективний, – розмірковує вона. – Будучи тут, я можу значно ефективніше підтримувати своїх рідних, знайомих, друзів і загалом Україну. Бо там у мене нема роботи, підтримки, свого житла, чоловіка, який був би надійною опорою. Дудчани, хоча вже звільнені, але і досі під обстрілами. Мати, яку спочатку вивезли до Німеччини, повернулася до тата. Вони змогли вистояти і вижити в найжахливіших умовах. Хоч будинок напівзруйнований, та батько каже, що буде його відбудовувати. Тому треба їм допомагати.
Надія зізнається, що у неї на війні загинуло чимало друзів і знайомих. І з цими втратами вона не може змиритися. Кожна звістка про загибель просто підкошує. Бувало, відправляли комусь посилку на фронт, а коли вона туди доходила, його уже не було в живих... Каже, що морально не готова приїхати в Україну, бо там залишилося багато біди.
– Щодня ставлю собі запитання: що я можу зробити сьогодні, щоб там комусь було краще? І стараюсь по-максимуму кожен день проживати і діяти.
