З окупованої Нової Каховки вона виїхала на Західну Україну. Коли 38-річна арт-терапевтка Вероніка Шевчук відійшла від вимушеного переїзду, то почала займатися працевлаштуванням — жінка подала заявку в чат пошуку роботи. Півгодини знадобилося, щоб їй відповіли. Працювала як психолог з місцевими дітьми та переселенцями, яким довелося виїхати з південних та східних регіонів України. Це були діти віком від 6 до 10 років, які пережили травмуючі події війни та домашнього насилля. Як атмосфера в сім’ї відбивається на особистості та характері дитини і чи змінилося ставлення українських сімей до психологів та роботи з ними Novakahovka.city дізнавалася у новокаховчанки.
Якщо поведінка дитини потребує уваги, то це говорить про те, що їй необхідна допомога. Батькам доводилося пояснювати, що бити або кричати на дитину не можна, бо це негативно впливає на її розвиток і психіку. У Норвегії заборонено кричати на дитину, батьки можуть заплатити штраф, якщо сусіди поскаржаться соціальним службам. Завдяки тренінгам від американських донорів міжнародних гуманітарних організацій мені здається, стало більше інформації про те, які можуть бути альтернативи насиллю. Пам’ятаю хлопчика, поведінка якого в мене викликала настороженість: він лаявся матом, у комунікації з однолітками постійно виникали конфлікти та агресія і він постійно до себе викликав увагу. Пізніше, коли я навідалася в його родину, то дізналася, що батько бив його матір.
Арт-терапевтичні заняття допомагають вивільнити емоції
Існує не тільки фізичне чи сексуальне насилля, а й емоційне, економічне та експлуатація. Інформація про види насилля дуже зацікавила підлітків під час одного з тренінгів, який я проводила у школі. Вони проявили жвавий інтерес до обговорення і коли дізналися, що в конкретному проєкті я виконую роль фасилітатора (людина, яка забезпечує успішну групову комунікацію — ред.), то захотіли вчитися цій професії.
Дітям потрібен час для адаптації. Помітила, що діти вимушених переселенців деякий час були відсторонені: вони не приєднувалися до спілкування, ігор. Натомість грали у війнушки та будували з гілок дома. У загальній масі дітей, де були і місцеві, і ВПО, можна було одразу помітити переселенців. Вони відрізнялися поведінкою. Наприклад, дитина може бути відстороненою від інших зі своєю улюбленою іграшкою. Їм складно було приєднуватися до однолітків. У декого були індивідуальні виклики, з якими доводилося працювати окремо.
Я працювала з дітьми, яким довелося покинути свій дім, діти, які розлучені з татом чи мамою або були конфлікти з батьками. Виникали проблеми в комунікації щодо мови. Якщо в сім’ї були проблеми до війни, то саме під час повномасштабного втручання ці проблеми і виявилися. Наприклад, домашнє насилля. Дивувало те, що в сім’ї такий спосіб захисту своєї точки зору чи бажання донести інші аргументи до співрозмовника — це норма.
Заняття з арт-терапевтом
Батьки чують інформацію про домашнє насилля через вину та сором. Вони починають виправдовуватися: “Ну так, я це роблю, а що мені ще залишається роби, якщо він/вона ….” Виявляється, що таких батьків так само били в дитинстві або кричали. В Україні є така статистика: щороку від насилля гине 600 жінок.
Уже поліцейські, які проводили тренінги для спеціалістів, що працюють з дітьми, розуміють, що емоційне насилля наносить тяжчі травми, ніж фізичне. Результатом насилля може стати у тому числі депресія у дитини чи підлітка. Одним із проявів емоційного насилля є те, коли звучить фраза від мами до сина чи доньки: “Ти як твій батько” з негативним підтекстом. Така ситуація буває, коли образи в парі, яка розійшлася, летять в сторону дитини. Буває таке, що дорослі пам’ятають як їх образили в дитинстві батьки і несуть це через все своє життя. Тому краще плакати у психолога, чим сміятися у психіатра. Якщо людина страждає, то вона розплачується своїм психічним здоров’ям, неефективністю в роботі. Відсутність результатів у професійній діяльності — це теж дзвіночок про те, що є приховані проблеми, які потребують вирішення. Просто вони не такі явні.
Робота з картами
Порізи у дитини чи самоушкодження можуть бути наслідком домашнього насилля в сім’ї. Дитина може нікуди не ходити, не вчитися. А потім виявляється, що в неї давно не має контакту з батьком. І в новій сім’ї є домашнє насилля.
Батьки починають більше розуміти щодо комунікації в сім’ї та розширяти свою обізнаність завдяки гуманітарним програмам. Але більшість дорослих в Україні на себе машуть рукою. Це вже не так яскраво як десять років тому, коли був бум на дитячі розвиткові заняття. А для дорослих неможливо нічого було знайти. Мені доводилося їздити по селах Львівщини, і я зрозуміла, що відсутність інформації щодо ефективної комунікації робить зло. Групові тренінгові заняття на стресостійкість, щоб зняти напругу, навчитися різним способам комунікації серед дітей в селах не проводяться. Якщо це розвинуте селище міського типу, то є можливість розвиватися, існують різні активності. А якщо це села, в яких навіть дороги нормальної немає, тоді до них майже ніхто не їздить.
Під час адаптації найскладніше залишитися в ізоляції та без підтримки близьких. Це ускладнює адаптацію, саме тому потрібно звертатися на консультації до психологів. Зараз існує багато безкоштовних ліній підтримки як для дорослих та дітей. І це можливість зрозуміти краще як працює психіка і покращити свою комунікацію з дітьми та дорослими.
