Дементій Бєлий, редактор "Політичної Херсонщини", політолог про соціальні настрої і про те, у чому причина нападу Росії на Україну. Зберігаємо авторський стиль:
"Ми багато пережили за цей останній рік, багато трагедій та нещастя. Й зараз є популярним пошук причин того, чому вся ця жахлива війна стала можливою.
Багато хто намагається шукати причини в нас самих. В наших регіональних та етнічних розбіжностях.
Й ми часто можемо почути різні звинувачення на адресу великих регіональних, мовних та вікових груп населення. В цих різних звинуваченнях є багато спільного.
Що є спільного в чотирьох твердженнях?
1. Перше твердження.
Пуйло напав на Україну, бо в Україні багато людей розмовляють російською мовою.
Якщо б всі говорили українською, то Росія ніколи б не напала на Україну. Російськомовні українці, фактично, сприяли широкомасштабній агресії Росії проти нашої країни - чуємо ми таке твердження.
2. Друге твердження.
Пуйло напав на Україну, бо багато людей в Україні мріють повернутися в СРСР.
Вони із ностальгією згадують свою молодість за часів пізнього СРСР 70-х років, безкоштовні путівки до дитячих таборів, відносну соціальну рівність, коли різниця між багатими та бідними не була так помітна, із приємністю переглядають фільми, що були зняті в роки СРСР, вважають, що соціальна політика тих часів була кращою й голосують за ті партії, які спекулюють на радянській ностальгії та бажанні, щоб держава більше опікувалась соціальними питаннями.
Якщо б не було б в Україні стільки прихильників радянського Союзу, то не було б підстав Росії нападати на Україну - чують ці прихильники звинувачення від інших.
3. Третє твердження.
Пуйло напав на Україну, бо в нашій країні багато людей називають себе православними, ходять до церкви, яка зберігає свій зв'язок із московською православною церквою або всупереч всьому святкують релігійні свята в один день із Москвою.
Й пуйло навіть оголошує припинення вогню, щоб ще раз підкреслити спорідненість та одночасність у святкуванні Різдва у православних росіян та українців, їхню "братськість" - говорять деякі.
4. Четверте твердження.
Пуйло напав на Україну, бо в Україні й досі зберігаються спільні свята, кулінарні традиції (наприклад, олів'є), спільні традиції шанування загиблих у другій світовій війні. Й досі в день перемоги СРСР над нацистською Німеччиною мільйони українців разом із мільйонами росіян згадують загиблих своїх дідів/прадідів.
Й все це давало відчуття пуйлу, що ми й досі є однією країною й тому це була підстава для нападу на Україну. - стверджують окремі люди.
Що є спільного у цих чотирьох твердженнях?
Перше. ВСІ ЦІ ТВЕРДЖЕННЯ Є ПОМИЛКОВИМИ ТА ШКІДЛИВИМИ.
Друге . Ми ці твердження досить часто говоримо один одному та чуємо на свою адресу. Й від цього багато смутку, роздратування та недовіри.
Третє. Ці твердження роз'єднують український народ та послаблюють перед ворогом.
Четверте. Ці твердження є московською пропагандою (одним з популярних наративів цієї пропаганди) та, фактично, є таємною зброєю Москви проти України.
Не важливо,
якою мовою ти говориш;
чи ностальгуєш за 70-ми роками 20 сторіччя;
чи стоїть в новорічну ніч на твоєму святковому столі олів'є;
чи святкуєш ти Різдво 7 січня;
чи ставиш склянку водки та шматок чорного хлібу перед портретом свого загиблого на радянсько-німецькій війні прадіда
- все це не важливо. Бо якщо б й цього нічого не було, все одно пуйло та росія все одно напали б на Україну та розпочалася б ця жахлива повномасштабна агресія.
Бо Росія - імперіалістична країна, в якій перемогли реваншистські настрої.
Й росіяни вважають Україну своєю власною територією. Й всім росіянам знесло дах в бажанні відновити свою імперію будь-якою ціною.
Й росіянам не вперше проводити русифікацію будь-кого.
Вся Росія складається з різних народів, які колись говорили своєю рідною мовою, це нікого на московії не зупиняло від агресії та поневолення інших народів.
Прояви нашого різноманіття
А всі ті наші особливості, різне ставлення до минулого, сучасного та майбутнього - це звичайні прояви нашого різноманіття. Це наша унікальна особливість.
У нас багато відмінного один від одного. Але є одна спільна риса, яка робить нас іншими від тих, хто живе у сусідній недоімперії.
Насамперед, ми, україномовні, російськомовні українці, православні, греко- чи римо-католики або протестанти чи агностики й атеїсти, ми, насамперед, вільні люди, які живуть у вільній країні.
Й українці вибороли на Майданах гідне ставлення до себе, не зважаючи на те, якою мовою ми говоримо, які свята й в який день святкуємо, яким стравам віддаємо перевагу. Й ми готові свою гідність захищати.
Й для тих, хто дочитав до цього місця:
Так, пуйло рано чи пізно напав би на нашу країну. Й це не пов'язано з нашою мовою, релігією, традиціями та ностальгією.
Тому, нам можна говорити без почуття провини будь-якими мовами та святкувати Народження Ісуса в будь-який день. 
Але у нас є два важливих обов'язки:
Обов'язок перший. Вільно говорити та розвивати українську мову. Мову нашої рідної вільної країни. Бо мова - душа таких країн, як наша. А без души не буде свободи.
Обов'язок другий. Ми повинні триматися подалі від Москви та від всього, що нас може прив'язати до Москви. Бо московська імперія — це рабство. А рабство — то смерть.
А що ви думаєте з цього приводу?
